Якщо у Вас є цікава інформація, Вам стало відомо, що десь щось сталося чи тільки має відбутися, почули нові христинівські плітки, або ж Ви переконані, що про щось потрібно написати - повідомляйте! E-Mail для зв'язку: Тел.: 063-810-54-36 097-704-51-82 (Неситов Олександр Віталійович) Конфіденційність гарантується. За цікаві повідомлення - невелика винагорода. Пишіть, телефонуйте. Можливо, подарунок чекає саме Вас!
Софія Автономівна Полішвайко – на війні з першого дня. Спогади зі сльозами на очах
Після закінчення семирічки навчалася в Києві в залізничному технікумі. На початку війни був створений відбудовчий поїзд, який складався з 35 платформ. Працювали на відрізку Київ-Казатин. Вже в перші ж дні почався наліт на Казатин, а там стояли поїзди з пораненими, кіннотою, евакуйованими. Коли ми туди приїхали там був жах: на стовпах висіли конячі, чоловічі частини і нам довелося все це прибирати та ремонтувати залізницю. Так ми і продовжували відновлювали колії аж до того часу, коли німецькі війська вже крокували нашою землею. Пам’ятаю, було дуже страшно – їде наш поїзд, а всюди горять скирти соломи, гудуть трактори, біжать діти, жінки і всі просять, щоб їх забрали. Та ми їхали зовсім в інші місця, і тоді доводилося пересаджувати незапланованих пасажирів на інші потяги.
На 22 день війни наш поїзд стояв у Василькові на профілактиці. Обслуговуючого персоналу було 142 чоловіка. Почули, що летять літаки, думали, що наші, а вони почали наліт. Всі кинулися в лісосмугу. Я сховалася за колеса поїзда. Присипало землею. Після нальоту всіх живих повезли до Дніпра. Отямилася лише у човні на переправі. Солдат на веслах відганяв від човна інших людей – всі хотіли перебратися на той бік річки. На цих переправах був жах. Командуючий часто стріляв вверх, намагаючись встановити порядок.
На тому боці нас повезли до санітарного поїзда. Перевезли у Пензу. Було дуже дико бачити, як там всюди грала музика, горіло світло, дівчатка бігли на танці.
Після лікування у госпіталі дали обмотки, пожмакану шинель, пілотку. Попросилася, щоб направили туди, де я б змогла принести якусь користь. Два місяці працювала на складі Ховринської бази, куди приходили всі запчастини для залізниці. Через два місяці роботи, нас направили у школу, де готували солдат служби ВНО. Під час навчання ми вивчали кожен літак (вигляд, звук), всі танки і т.д. Через 4 міс. Потрапила на Калінінський фронт. Так почалася служба в 52-му окремому батальйоні ВНОС, в якому я прослужила до кінця війни. Нас, телефоністів, радистів, розподіляли вздовж фронту на відстані 5 км один від одного. Ми самі копали окопи і виходили на зв’язок. Швидко облаштувавшись, повідомляли, куди і скільки літаків, чи танків рухається.
Потім був 3-й Білоруський фронт. З боями дійшли до Прибалтики. Там стояло велике угрупування німців. Перемогу зустрічала під Штетіним, 109 км на північ від Берліна.
Зараз розповідають дуже багато поганого і про Сталіна, і про командуючих, та забувають про те, які були важкі бої, коли, наближаючи перемогу, щодня гинули десятки тисяч наших солдат. Хочеться, щоб наше прийдешнє покоління пам’ятало, що Велика Вітчизняна війна дала нам змогу бути незалежними. Також хочеться, щоб наші учні весною після навчання взяли рюкзачки, під’їхали до Звенигородки, де починаються братські могили наших солдат, пройшли до Корсунь-Шевченкового і відчули, що ця війна була найжорстокіша з усіх воєн. І щоб ніхто ніколи не говорив слова: от були б німці – ми б краще жили. Німці були жорстокими людьми, вони ні з чим не рахувалися. Ми бачили катівні, де катували наших людей. В концтаборах, особливо в Польщі, полонених стригли, складаючи волосся в мішки, виривали золоті зуби, а поряд диміли крематорії, де їх потім спалювали.
Після закінчення війни на перевели у Прибалтику, в Таллін, де ми передавали свій досвід молодим людям, яких призвали в армію. Потім був Київ, а звідти я вже добралася до Христинівки. Почала працювати у військово-обліковому бюро, далі, аж до виходу на пенсію, – на залізниці.
Побудували з чоловіком будинок. Народили дітей. Чоловік закінчив педінститут, працював у школі № 2. Вже 13 місяців, як його немає в живих. Діти також закінчили інститути. Старший працював машиністом-інструктором, менший – в Києві.
Перебуваючи на пенсії, я протягом 12 років працювала головою ради ветеранів. У нас була група волонтерів, якими керувала Марія Кирилівна Черненко. Працювали в тісній співпраці з місцевими органами влади. Щодня збиралися в райдежадміністрації і вирішували, як і чим можемо допомогти людям. Нам допомагали керівники різних установ та організацій. Ми заготовили 6 т цукру, 6 т круп, 4 т олії, 10 т муки. Хлібна база виділила по пільговій ціні 10 т рису. Зібравши раду ветеранів було вирішено, що безкоштовно продукти роздавати не будемо. Оцінили: мука – 10 копійок, крупи – 10-18 коп., олія – 30 коп., цукор – 30 коп. і т.д. Набор коштував 3 гривні. Крім цього, збирали продукти та кошти на базарі, які продавці надавали безкоштовно. На свята готували вареники, пиріжки. Волонтери Чорна Наталія Леонідівна, Коцюбинська Ніна Михайлівна, Поштарук Зінаїда Никифорівна, Дідух Лобов Мифодіївна, Онищак Галина Володимирівна, майор у відставці Комков та інші, розподіляли та розвозили ці продукти. Волонтерам допомагали й інші ветерани, багатьох з них уже немає в живих: Лопушанський, Розношенський Іван, Шевченко Семен Дем’янович. Із сільгосптехніки безкоштовно давали автомобіль.
Також проводили патріотично-виховну роботу з учнями в школах. Разом з хором ветеранів виїжджали з концертами в села. У важкі часи намагалися допомогти всім.
Хочеться сказати, що раніше люди були більш згуртовані, допомагали один одному – тепер такого уже немає. Ми солдати. Нас залишилося мало. Є ще діти війни, у яких не було дитинства. Хочеться, щоб наше молоде покоління зрозуміло, що лише згуртувавшись всі разом ми зможемо досягти чогось хорошого та доброго. Хочеться, щоб пам’ятали і ветеранів і всіх старих людей, які залишилися в часи війни в селах та орали землю коровами, засіваючи поля, всіх, хто воював та відбудовував, всіх, хто намагався допомогти всім, хто цього потребував.
* * *
Софія Автономівна Полішвайко нагороджена Орденом Великої вітчизняної війни ІІ ступеня, Медаллю «За звільнення Білорусії від фашистських загарбників», Орденом «За мужність» та ще 12 ювілейними медалями. Має Софія Автономівна і медаль «Ветеран праці». Нагороджували її і іменними годинниками від міністра Збройних Сил України В.Г. Радецького та Президента України Л.Д. Кучми.
Жена нового русского жалуется подруге: - Представляешь, недавно прошу у него 200 долларов на салон красоты, а он, сволочь, посмотрел на меня и дал 500!
Погода
Співпраця
До уваги керівників підприємств, установ та організацій! Якщо у вас виникає потреба повідомити христинівчанам якусь інформацію, прозвітуватися про проведену роботу чи оприлюднити якісь інші матеріали (окрім реклами), надсилайте їх на E-Mail: admin@khrystynivka.com або через форму "Зв'язок з адміністрацією" і в найкоротші терміни Ваш матеріал з'явиться на сторінках нашого сайту. Розміщення БЕЗКОШТОВНЕ (за винятком рекламних матеріалів)
Ми будемо дуже вдячні, якщо Ви встановите нашу кнопку на сторінках Вашого сайту чи блогу
HTML-код
BB-код
HTML-код
BB-код
Статистика
Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0
Використання матерiалiв сайту "Провінційне містечко Христинівка" дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.khrystynivka.com Передрук, копiювання або вiдтворення iнформацiї, що мiстить підпис "Олександр Неситов" у будь-якiй формi суворо забороняється. Дозвіл на публікацію даних матеріалів можна отримати звернувшись безпосередньо до автора. Адміністрація сайту може не розділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за розміщені матеріали, коментарі користувачів, за достовірність приватних оголошень, привітань та реклами.
