Якщо у Вас є цікава інформація, Вам стало відомо, що десь щось сталося чи тільки має відбутися, почули нові христинівські плітки, або ж Ви переконані, що про щось потрібно написати - повідомляйте! E-Mail для зв'язку: Тел.: 063-810-54-36 097-704-51-82 (Неситов Олександр Віталійович) Конфіденційність гарантується. За цікаві повідомлення - невелика винагорода. Пишіть, телефонуйте. Можливо, подарунок чекає саме Вас!
65 років тому у звільнених селах Черкащини почали діяти напіввійськові формування із підлітків.
Один із жителів с. Ксаверове Городищенського району на засіданні районної ради ветеранів цьогоріч порушив питання про те, що після звільнення села, у 1944 році, він декілька місяців перебував у загоні "яструбків", а тому повинен мати статус учасника бойових дій. Рада його підтримала, почала звертатися до військкомату, архіву, але безрезультатно. Інформація відсутня. Хто ж були ці таємничі "яструбки"?
Інтернет згадує лише "яструбків", що діяли в Західній Україні і допомагали НКВС боротися проти бандерівців. Але "яструбки" були і на Черкащині. І функції у них були інші – напіввійськові "тимурівці", "дружинники", і не тільки… Правду про ці підліткові загони знають лише діти війни, учасники тих подій. Отже, надамо їм слово…
Як ми шукали німецького парашутиста
Збираючи спогади дітей війни і відшукуючи серед них свідчення "яструбків", автор познайомився з жителем м. Городище Володимиром Оксаніченком (1928 р. н.). З його спогадів з’ясувалося, що перші "яструбки" (від рос. "истреблять"), досить короткий час діяли ще у 1941 році.
На початку липня 1941 року Володі було лише 13 років. І саме тоді, до початку окупації, були створені групи "яструбків" – спеціальні загони для знищення диверсантів і німецьких парашутистів. Залучали до них і підлітків.
Одного дня в небі над кутком Чуїха розгорівся повітряний бій: два німецькі літаки і чотири радянські винищувачі. Один німецький літак був підбитий і упав на поле біля кутка Лебеді у Буді-Орловецькій. З нього вистрибнули два парашутисти. Один із них сів в урочище Середин Яр на околиці Млієва і переховувався там в одного діда до приходу німців. Іншому перебило стропи, і він, приземляючись, розбився на смерть об дерево. Проте "яструбки" цього ще не знали і разом з головою сільради Баклицьким пішли шукати німецького льотчика. Серед хлопчаків був і Володя. Зброя була лише у голови. Льотчика помітили здалеку. Він висів на дереві і не рухався. Підлітки зняли його на землю, роздягли, витягли з кишень цигарки, документи і пістолет. Останнє забрав Баклицький, а "яструбкам" роздав одяг і цигарки...
"Яструбки" – не льотчики, а скоріш – сапери…
Після звільнення, особливо там, де точилися важкі бої, на полях нашого краю залишилося багато зброї і військової техніки. В перші дні до неї не доходили руки, а допитливі хлопчаки цим користувалися. В результаті – каліцтво і смерть підлітків. Житель м. Городище Іван Тягун (1926 р. н.) згадує, що в с. Воронівка, де він тоді жив, було декілька таких випадків. Так, Дмитро Сивак розбирав запал гранати, і йому відірвало руку. Втратив руку і Іван Тягун, а Володя Жмур – загинув. Такі випадки траплялись і в інших селах, зокрема в Хлистунівці.
З метою збирання залишених боєприпасів і зброї в селах району почали створювати загони "яструбків". Один із них діяв у Ксаверовому (тут їх називали "стрибки"). Місцевий житель Леонід Кирпатий (1935 р. н.) згадує, що зібрану зброю старші хлопці зносили на склад. Він розміщувався в центрі села у приміщенні пожежкому, де стояв пожежний обоз. Потім цю зброю сортували, частину забирали, а решту – знищували. Приїжджали сапери і за селом, у ярках, її підривали. Серед зброї були гранати, гвинтівки, міни, пістолети, ракетниці тощо. "Яструбки" теж мали при собі зброю.
Петро Покась (1928 р. н.) із Городища записався в "яструбки", прочитавши оголошення у місцевій газеті. Спочатку думав, що це стосується авіації, бо дуже любив літаки і мріяв стати льотчиком. А з’ясувалося, що це загін для розшуку і знищення бойової техніки і зброї. Разом зі своїми однокласниками Іваном Ковтунцем та Григорієм Яременком Петро щодня збирав зброю на Чубівці – околиці Городища. Це були німецькі карабіни, патрони, гільзи тощо. Зносили це все до двору, а потім підводою вивозили.
...А ще "дружинники" і конвоїри
Житель с. Журавка Юрій Підберезний (1929 р. н.) в роки війни проживав у с. Орловець. Відразу після звільнення він теж був залучений до загону "яструбків". Допомагав підтримувати порядок у звільненому селі. Мав навіть зброю – гвинтівку.
Одного разу колишні військовослужбовці, комісовані після поранення з армії, вирішили пограбувати голову колгоспу Степана Ченчика. Але здійснити задумане їм не вдалося. Юрій вчасно помітив грабіжників, побіг до сусіда, і вони разом налякали пострілами крадіїв.
Олексій Коровко (1927 р. н.) з Воронівки ще при звільненні села брав участь у доставці снарядів, мін та різних військових матеріалів прямо в окопи і бліндажі наших військ. Тоді було мокро, брудно, підвезти це машинами було неможливо. Рухалися лише танки. А підлітки переносили все на плечах прямо на передову лінію фронту. Так було протягом 15 днів аж до завершення Корсунь-Шевченківської битви.
Потім представники військкомату організували в селі загін "яструбків", до якого увійшли 18 хлопчаків 1927 року народження. Хлопці мали зброю і поставлені завдання: виловлювати колишніх поліцаїв, відшукувати місця загибелі радянських воїнів, збирати залишені боєприпаси і зброю. У Вербівці, на Вільшанському цукрозаводі, було створено тимчасовий табір для полонених німців і власівців. А тому загін Олексія виконував ще й функції конвоїрів. Із В’язівка вони транспортували полонених до вербівського табору.
Далі, за вказівкою польового військкомату, хлопці брали участь у звезенні та знищенні снарядів, мін, патронів, військової техніки, що вийшла з ладу, під керівництвом військової трофейної команди.
…А також "очі і вуха" спецслужб
Житель с. Набоків Дмитро Пожар (1930 р. н.) теж був у загоні "яструбків" (в селі говорили "істребки"). З кожного кутка до цього формування було залучено по одному підлітку 1926-1928 років народження. Хлопцям офіційно (під розписку) довірили німецьку зброю: автомати, карабіни, хто що забажав. І лише командир цього загону Борис Помазан отримав автомат ППШ (це була особлива довіра).
Перед формуванням поставили чіткі завдання: 1) виловлювати відсталих німців та поліцаїв, які ховалися по сільських погребах; 2) виявляти їх у навколишніх лісах; 3) виловлювати дезертирів; 4) збирати трофейну зброю. Останню збирали протягом трьох місяців і відвозили в райкомісаріат.
Щоранку командир збирав загін на нараду та ставив завдання. Потім кожного з членів формування запрошував на особисту бесіду. Про що там йшлося, ніхто не говорив. Спочатку загін був сформований із п’яти осіб, а через місяць його розширили до дев’яти. Залучили до нього і Дмитра, оскільки той їздив колгоспним конем. На цей транспорт збирали по полях безліч зброї, особливо багато було мінометних мін. Ящики з ними валялися в багнюці аж до сусіднього села Деренківець Корсунь-Шевченківського району.
А про істинне завдання "яструбків" Дмитро Пожар дізнався від свого колишнього колеги-"яструбка" через… 50 років. Якось зустрілися, згадали молодість, і старий товариш проговорився. Тоді він працював у найлюдянішому місці – сільській швацькій майстерні, і на його долю випало найбільше навантаження: таємно інформувати командира про настрої односельців (хто жалкує за німцями, хто і як сприймає повернення радянської влади тощо). Це ж саме робили й інші підлітки, окрім Дмитра, бо був наймолодший. "Ми були "очі і вуха НКВС" – зробив висновок співрозмовник Дмитра Пожара.
Объявление на сайте: "Есть возможность в пределах столицы подъехать в любое (кроме автостоянок) место на ассенизаторе, разбить боковое стекло заказанной Вами машины, и слить в салон через трубу 200 литров дерьма, откаченного из канализации. Вся работа 2-3 минуты (проверенно). Стоимость- 1500$. После процедуры машина восстановлению не подлежит."
Погода
Співпраця
До уваги керівників підприємств, установ та організацій! Якщо у вас виникає потреба повідомити христинівчанам якусь інформацію, прозвітуватися про проведену роботу чи оприлюднити якісь інші матеріали (окрім реклами), надсилайте їх на E-Mail: admin@khrystynivka.com або через форму "Зв'язок з адміністрацією" і в найкоротші терміни Ваш матеріал з'явиться на сторінках нашого сайту. Розміщення БЕЗКОШТОВНЕ (за винятком рекламних матеріалів)
Ми будемо дуже вдячні, якщо Ви встановите нашу кнопку на сторінках Вашого сайту чи блогу
HTML-код
BB-код
HTML-код
BB-код
Статистика
Онлайн всього: 6
Гостей: 6
Користувачів: 0
Використання матерiалiв сайту "Провінційне містечко Христинівка" дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.khrystynivka.com Передрук, копiювання або вiдтворення iнформацiї, що мiстить підпис "Олександр Неситов" у будь-якiй формi суворо забороняється. Дозвіл на публікацію даних матеріалів можна отримати звернувшись безпосередньо до автора. Адміністрація сайту може не розділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за розміщені матеріали, коментарі користувачів, за достовірність приватних оголошень, привітань та реклами.
