Тисни на картинку та передплачуй газету "Христинівська сорока" не виходячи з дому
Реклама
Запрошуємо до співпраці
Шановні друзі!
Якщо у Вас є цікава інформація, Вам стало відомо, що десь щось сталося чи тільки має відбутися, почули нові христинівські плітки, або ж Ви переконані, що про щось потрібно написати - повідомляйте! E-Mail для зв'язку: Тел.: 063-810-54-36 097-704-51-82 (Неситов Олександр Віталійович) Конфіденційність гарантується. За цікаві повідомлення - невелика винагорода. Пишіть, телефонуйте. Можливо, подарунок чекає саме Вас!
Якось задумався над тим, чому старші люди ностальгують за добрими старими часами. Як вони розповідають, причина тут в тім, що в них живе туга за «радянською доброю ковбасою, дешевим маслом та декількома тисячами рублів на ощадній книжці…». Як все просто…
Незабаром ми будемо відзначати двадцятиріччя незалежності України. Більшість з нас, яким ще пам’ять не відмовила, знають, що тоді, на старті, наша держава мала найкращі шанси серед республік СРСР продовжувати темпи росту, закладені ще при Союзі. І коли дуже скоро все почало летіти шкереберть, коли замість грошей почали ходити папірці-купони, коли ми стали мільйонерами-злидарями, в головах українців все частіше починали виникати запитання: де ж зник той потенціал, всі ті запаси матеріальних ресурсів, якими нас тішили, розмальовуючи майбутній самостійницький рай?..
Пригадую, як перешивали старі плащі на дитячі куртки, щоб діти ходили в школу одягнуті, не гірше інших, освоїли ремесло чоботаря, підшиваючи черевики (слава Богу, вони були шкіряні). І коли взнали остаточно, що наші сімейні заощадження, біля двадцяти тисяч, «згоріли», тоді вперше запитав себе: «Це точно те, що нам треба, ми йдемо туди, куди треба? Це така має бути Незалежність?..».
А включиш телевізора, візьмеш газету в руки, а там патріоти гатять себе в груди кулаками і соромлять нас, простих та обкрадених, що ми перестали бути патріотами. І так професійно соромлять, що дійсно думаєш, грець там з тим минулим, скоро своє, українське, буде і будемо жити краще за Європу та Америку разом взятих. Ми ж така могутня держава, з таким розвинутим сільським господарством…
Та надія лопнула, як мильна бульбашка, з початком «реформ» в тому ж сільському господарстві. Але якою це дрібницею здавалося тоді перед обіцяними «грандіозними» змінами в селі – воно нарешті отримає свою свободу і незалежність. І село її отримало, а мільйонна армія селян стала враз абсолютно вільною від… роботи в колективних господарствах, стабільного заробітку, впевненості в завтрашньому дні. При цьому кожен став, аж подумати страшно, – власником кількох гектарів землі.
Правда, ще страшніше стане, коли той власник плюне на все і продасть оті свої гектари, навіть, чортові лисому, щоб якусь дірку залатати в своєму порожньому гаманцеві. Закон про продаж землі сільськогосподарського призначення вже визрів, а це означає, що його «дожмуть» у Верховній Раді і годувальниця піде з молотка. І в ініціаторів цієї затії, і в потенційних продавців чомусь навіть не виникає запитання, що вони доклали до землі, що, зробили її товаром? І невже для того, щоб ми її шанували, Творець мав поселити українців в пустелі? А так, отримали даром таке багатство, то чого б його не продати? Не треба нам його? То може й правильно, що природа так бунтує останні роки? То вимокає урожай, то вигорає…
І тут нові підспівувачі наспівують нам нову пісеньку про те, що ринок землі потрібен для… створення великотоварного виробництва на селі. При цьому, у реформаторів чомусь повипадало з пам’яті те, що такі формування у нас вже існували у формі колгоспів. Існували досить успішно до дев’яностих років минулого століття. Скільки років потрібно було тоді державного знущання з них, щоб розвалити їх вщент? Розвалили, потішили людей земельними паями, тепер тішать байками про те, як вони розбагатіють, продавши землю.
І тут, щоб не ностальгували селяни за тими часами, коли вони комусь в селі були потрібні, час від часу нагадують всім нам про насильницьке створення колгоспів. Нібито поставити людину перед вибором: продати з безвиході землю, щоб вилікувати, наприклад, близьку людину, – це менше знущання над селянином, ніж забрати колись в нього примусово до колгоспу його власну худобину? Чи не знущанням виглядає пай в руках старих пенсіонерів, котрий їм треба, як зайцеві стоп-сигнал? І чим краща буде ота їхня завтрашня «добра воля» продати свій земельний кусок, від колишньої владної «насильницької», коли проводилася колективізація?
Нічим. За якою ковбасою ми будемо тужити чи згадувати, коли усвідомимо, що землю продати можна тільки один раз, я от не знаю. Знаю, що на купленій землі, її власник може робити, що захоче. І всі запевнення, що будуть його контролювати по кількох пунктах, включаючи ефективність господарювання, не більше як блеф.
Та повертаючись до спогадів про «радянські часи», хотілося б, все-таки не чорнити все підряд, як це дехто часто робить. Хоча б до того часу, поки не буде своє – таке ж якісне і дешеве. Якщо тоді когось «нестерпно кусала дешева шкільна форма», – то може він просто рідко мився? Якщо колишня брила дешевого «шоколадного масла на столі» гірша аніж нині кусочок дорогого масла, яке навіть в морозильній камері не захолодає, то ми точно скочуємося до рівня своїх предків. Тільки приматам, які спустилися колись з пальм на землю може, смакувати масло змішане навпіл з пальмовою олією.
Чогось в нас так дивно виходить, що їсти в радянські час добру ковбасу, відкладати вільно кошти на якусь потребу, гарантовано мати роботу, житло, освіту, медицину… – це жити в становищі раба. А незалежність має бути обов’язково поєднана з безробіттям, безгрошів’ям, відсутністю нормальних натуральних продуктів, відсутністю права на роботу, житло, освіту, медицину…
Більше сімдесяти років тому А. Гітлер в одній із розмов пояснював: «Не усувати нерівність між людьми, а збільшувати її, поставивши непрохідні бар’єри. Який вид прийме майбутній соціальний лад, я вам скажу… Буде клас панів і натовп різних членів партій, розміщених суворо ієрархічно. Під ними – анонімна маса, нижчі назавжди. Ще нижче клас переможених іноземців, сучасні раби. Над усім цим стане нова аристократія…».
Нічого не нагадує цей вислів щодо сучасної України? Чи не стаємо ми поступово тією моделлю держави, якою марив у свій час Гітлер?
Отож, наближаючись до святкування 20-річчя Незалежності, слухаючи нинішніх політиків, котрі тішать нас новими казочками на кшталт того, що олігархи в Україні нарешті відходять від влади, знаймо своє: відходять – бо там вже красти практично немає чого. А біля владного керма можна і свого васала поставити, треба воно їм самим напрягатися?
І на завершення так хочеться нагадати, що двадцять років достатній строк, щоб істинну незалежність відчули вже всі українці, а не п’ять-десять відсотків, так званої, еліти.
Две подружки. - Представляешь, все рождественские каникулы я провела на лыжной базе с одним приятелем! - Вот здорово! И много там было снега? - Снега? Понятия не имею...
Погода
Співпраця
До уваги керівників підприємств, установ та організацій! Якщо у вас виникає потреба повідомити христинівчанам якусь інформацію, прозвітуватися про проведену роботу чи оприлюднити якісь інші матеріали (окрім реклами), надсилайте їх на E-Mail: admin@khrystynivka.com або через форму "Зв'язок з адміністрацією" і в найкоротші терміни Ваш матеріал з'явиться на сторінках нашого сайту. Розміщення БЕЗКОШТОВНЕ (за винятком рекламних матеріалів)
Ми будемо дуже вдячні, якщо Ви встановите нашу кнопку на сторінках Вашого сайту чи блогу
HTML-код
BB-код
HTML-код
BB-код
Статистика
Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0
Використання матерiалiв сайту "Провінційне містечко Христинівка" дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.khrystynivka.com Передрук, копiювання або вiдтворення iнформацiї, що мiстить підпис "Олександр Неситов" у будь-якiй формi суворо забороняється. Дозвіл на публікацію даних матеріалів можна отримати звернувшись безпосередньо до автора. Адміністрація сайту може не розділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за розміщені матеріали, коментарі користувачів, за достовірність приватних оголошень, привітань та реклами.
