Тисни на картинку та передплачуй газету "Христинівська сорока" не виходячи з дому
Реклама
Запрошуємо до співпраці
Шановні друзі!
Якщо у Вас є цікава інформація, Вам стало відомо, що десь щось сталося чи тільки має відбутися, почули нові христинівські плітки, або ж Ви переконані, що про щось потрібно написати - повідомляйте! E-Mail для зв'язку: Тел.: 063-810-54-36 097-704-51-82 (Неситов Олександр Віталійович) Конфіденційність гарантується. За цікаві повідомлення - невелика винагорода. Пишіть, телефонуйте. Можливо, подарунок чекає саме Вас!
Село Ліщинівка веде історію з сивої давнини. Воно лежить на струмку Босівці (притоки річки Гірського Тікичу) за 16 кілометрів на північний схід від Христинівки та за три кілометри від залізничної станції Яроватка. На території села є кургани доби бронзи та скіфських часів. Ще в кінці XVI століття уціліле від нападів татар населення стало селитись серед Ліщинового гаю-чагарника по Уманському тракту, – яким до цього проходили орди кримських татар, турецьких яничарів та польської шляхти. Це були жителі майбутнього села Ліщинівка і здебільшого нереєстрові козаки. Вони ходили на Січ, брали участь у сміливих походах на Крим і Туреччину.
Протягом століть українські землі перебували під тяжким гнітом Литовських феодалів, польської шляхти і турецько-татарських загарбників. Приваблював їх багатий наш край на родючі землі, на повноводні ріки і на безцінні скарби надр. А тому доводилося щоразу волелюбному українському народу захищатися від гнобителів, вести з ними рішучу боротьбу. Безкінечні набіги перетворили Уманщину в кінці ХV століття в пустелю. Але наш український народ ніколи не корився владі гнобителів. Щоразу вів з ними рішучу боротьбу. Неодноразово на Україні спалахували селянсько-козацькі повстання.
Після Люблінської унії 1569 року та повстання Наливайка в 1594 році, учасниками якого були й жителі села Ліщинівки, польські магнати звернули свою увагу і на землі Уманської «пустелі». В 1609 році село Ліщинівка, як і вся Уманщина, потрапило в руки польського магната, брацлавського старости Каліновського. Жителі села Ліщинівки брали активну участь у визвольній війні 1648-1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького.
По його рішенню в 1654 р. в м. Переяслав Переяславською радою було схвалено об'єднання українського і російського братерських народів. Але вороги українського народу стали ще лютішими. Так склалося, що правобережні і західноукраїнські землі ще довгий час залишалися під владою Польщі.
В 1657 р. «пустелю» Умань захопив польський магнат Станіслав Потоцький, який нічим не відрізнявся від Калиновського. Панський нагай – символ влади – гуляв на спинах кріпаків. Відірвані від своїх братів українців, трудящі Правобережної України в XVI - XVII століттях героїчно боролися за своє визволення, за возз’єднання з Лівобережною Україною в складі Російської держави. Найбільшим народним повстанням була знаменита Коліївщина 1768 року. На чолі повстання стали хоробрі керівники – Максим Залізняк та Іван Гонта. В їх загони вливалися і жителі нашого селянсько-козацького села Ліщинівки. Але народно-визвольне антифеодальне повстання 1768 року – Коліївщина була жорстоко придушена польською шляхтою. Повстанці гордо з піднятою головою йшли на жорстокі тортури і страту. Вони знали, що народ на їхньому боці, що на боротьбу піднімуться нові і нові покоління.
В 1831 році після позбавлення графа Потоцького царським урядом права на володіння Уманщиною селом Ліщинівкою заволодів поміщик Лозінський, який на кістках кріпаків побудував у нашому селі панський будинок – нинішня школа. Після смерті Лозінського, керівництво Ліщинівським володінням очолили його сини. Але працювати їм довго не довелося. Вони програли синам Пеніжківського поміщика Русецького 400 га земельних угідь, збанкрутіли, і в 1904 році село Ліщинівка зі своїми землями потрапила в руки французького капіталіста-землевласника Жюльєна, який жорстоко експлуатував ліщинівських селян. Французький землевласник керував до 1917 року.
Відгуки першої російської революції 1905 року донеслися і до Ліщинівки. В 1909 році проти землевласника Жюльєна в селі спалахнуло повстання. Повстанці спалили до 10 будинків поміщика.
Передові люди Ліщинівки Панас та Антін Горбатюки, Феоктист Коренюк та інші, в той час розповсюджували заборонену літературу, пропагували дореволюційні ідеї.
В ті далекі дореволюційні часи жителі села Ліщинівка, а також усієї України були неграмотні. До письменних тоді відносили тільки попа і дяка. Однак, селяни не могли змиритися з таким безпросвітним становищем. Незадовго до першої російської революції 1905 року, жителі села на своїй сходці вирішили зібрати гроші на будівництво школи. Гроші внесли всі селяни. Але саме будівництво школи проводилось з великими труднощами. Ледве було побудовано примітивний будинок на 30 дітей і вчительську квартиру. В трьохкласній церковно-приходській школі вчителями були піп, який в основному читав божі закони, та учитель односелець Дмітров Євдоким, який вмів читати і писати. Він навчав дітей одночасно в усіх трьох класах. Щороку школу відвідували біля тридцяти дітей. Будівництво школи було завершено у 1907 році. Навчання в школі тривало цілий день, воно було вимогливим і строгим. А тому не всі учні витримували такі вимоги і залишали школу. Таким чином, до революції 1917 року в Ліщинівці освіту за трьохкласну церковно-приходську школу, тобто за 10 років навчання, отримали десять осіб – Висоцький Арефій, Дивнич Автоном, Горбатюк Антін, Горбатюк Панас, Кищук Сава, Ліснічук Кіндрат, Попик Мокій, Коренюк Феоктист, Загороднюк Кас'ян і Шевчук Микита.
На початку 1917 року, коли визрівала наступна Жовтнева революція, французький землевласник Жюльєн вирішив знищити своє добро, щоб не дісталось селянам. Не встиг він тільки відправити у Францію біля трьох десятків коней, тож наказав умертвити її уколами. Та підлі задуми іноземця експлуататора були розгадані селянами, і йому не вдалося ліквідувати своє господарство. Таким чином, у спадок від польських та французьких капіталістів, крім панського маєтку, для ведення сільськогосподарських робіт жителям села не залишилось нічого. Свої невеличкі земельні ділянки селяни обробляли здебільшого вручну, сапою і лопатою. Землю, яку забрали у французького капіталіста Жюльєна, на сходці села вирішили обробляти колективно. Так в 1922 році з'явилась артіль «Згода». Першими до неї записалися сім бідняцьких родин: М.І.Бровченко, Ф.Л.Чалаплюк, М.Т.Дивнич, О.Т.Дивнич, І.І.Повар, К.П. Шпора, К.Т.Лісничук. Згодом до них приєднались ще п'ять родин. Своїм першим головою обрали бідняка Максима Івановича Бровченка.
Завдяки допомозі держави артіль з року в рік зміцнювалась. До неї вступали все нові й нові селяни. Поступово за рахунок приєднання до артілі селянських мас, вона стала зростати. Уже в 1925 році молода радянська держава виділила для артілі перший трактор, а в 1926 році – першу молотарку. Пригнав цю техніку з Києва активіст артілі Дивнич Мирін Тимофійович.
В 1928-1929 рр. в нашому районі відбулася колективізація господарств. Невпинно стала зростати технічна оснащеність сільських артілей. Почала підвищуватись урожайність зернових і технічних культур.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції змела назавжди експлуататорів. Земля, худоба, поміщицькі будинки перейшли в руки трудящих.
Зростала культура села, зміцнювалась економіка.
В 1924 році село відвідав Г.І Петровський, а в 1933 році – П.П.Постишев.
В 1927 році за рішенням загальних зборів селян колишній панський маєток було передано під семирічну школу. А вже в 1937 році школа стала десятирічною, де до початку війни освіту здобули дев'яносто сім осіб.
В 1930 році артіль «Згода» була перейменована в колгосп ім. Леніна. На десятому році господарювання, 1931 рік, її керівник Бровченко Максим Іванович помер.
Новим головою колгоспу імені Леніна став Дивнич Олексій Тимофійович. Йому довелося працювати в роки голодомору (1932-1933 роки). Щоб селяни не вмирали з голоду, він організував сільську їдальню. Всім, хто брав активну участь у колгоспній роботі, видавали обід. Завдяки цьому заходу, в Ліщинівці під час голодомору вижили майже всі односельці. Дізнавшись про це, вищі чиновники влади, Олексія Тимофійовича вирішили репресувати. Але він таємно покинув село Ліщинівку і його не змогли знайти. З того часу минуло багато десятиріч, поки односельці дізналися про долю Олексія Тимофійовича, яка його занесла у Бровари. Там він і доживав віку зі своєю сім'єю.
Наступним головою колгоспу ім. Леніна у 1934-1935 роках був житель села Ліщинівка – Прус Павло Аврамович. Йому доводилось керувати після важких голодоморних років, а це було нелегко, тому він був змушений подати у відставку.
Далі керівником колгоспупу ім. Леніна села Ліщинівка селяни обрали дисциплінованого, вимогливого до себе і до своїх підлеглих, народженого в селянській сім'ї Чалаплюка Семена Євдокимовича. За його головування в 1936-1938 роках підвищилась урожайність сільськогосподарських культур. В ці роки господарство, під керівництвом Семена Євдокимовича, зайняло одне із перших місць в районі по вирощуванню зернових і технічних культур.
В 1939-1940 роках головою колгоспу ім. Леніна був Ткачук Семен Йосипович, родом із села Пеніжкове. В цей період почала розвиватись в господарстві і тваринницька галузь. Так, як основною тягловою силою були воли і коні, то їм приділялась велика увага. В господарстві вже нараховувалось біля двадцяти пар волів і біля тридцята пар коней. Стабільно розвивалось рослинництво.
В 1937 році колгосп досяг з гектара стопудового врожаю зернових культур та 350-центнерного врожаю цукрових буряків. За це в 1940 році він був нагороджений орденом «Знак Пошани», а його голова – медаллю «За трудову доблесть».
В 1940 році колгосп став одним з передових господарств Христинівського району і з цього часу почав носити ім'я Леніна. Одна за одною приїжджали сюди делегації з інших господарств, запозичували передовий досвід.
Багато жителів Ліщинівки, маючи вищу освіту, працюють керівниками підприємств, інженерами, агрономами, зоотехніками, вчителями, лікарями, офіцерами та на інших престижних професіях.
В 1941 році колгосп ім. Леніна очолив грамотний спеціаліст сільського господарства, родом із Христинівки – Остапко Семен Костянтинович. Він правильно, як з агрономічної так і з зоотехнічної точки зору, розставив всі наявні ресурси на виконання планових завдань поставлених вищим начальством. А тому своєчасно і в оптимальні строки були посіяні зернові і технічні культури. Після посівної компанії Семена Костянтиновича послали на курси голів колгоспів. А керував господарством в цей час житель села Ліщинівки – Бондар Фок Матвійович. Роботи по догляду за зерновими і технічними культурами проводились своєчасно. По науковим нормам в господарстві розвивалося громадське тваринництво, але на заваді стала затіяна Гітлером Велика Вітчизняна війна.
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно, без оголошення війни, напала на Радянський Союз. На початку війни наші війська відступали від добре технічно озброєних німецьких загарбників. З перших днів окупації гітлерівці запровадили режим жорстокого терору, масове винищення людей.
Страшних руйнувань завдали окупанти містам і селам нашого краю.
Були розграбовані і спустошені всі промислові підприємства, вивезена колгоспна худоба, зерно та інші товари. На рабську працю до Німеччини вивозили нашу молодь. Лише з Христинівського району вивезли понад 6 тисяч юнаків і дівчат. А з України – 2 мільйони 400 тисяч молодих людей. З села Ліщинівки вивезено 50 осіб.
На захист рідної батьківщини з Христинівського району було послано 7500 синів і дочок. 5070 з них не повернулися із воєнних доріг. З Ліщинівки на фронт було направлено 234 чоловіки. Повернулися додому 115, а 127 жителів села загинули смертю хоробрих, залишивши багато сиріт і вдів. У січні 1944 року в село Ліщинівку зайшов у повній бойовій готовності 78-й стрілків полк із 300-т солдат 163-ї стрілкової дивізії першого Українського фронту (генерал армії М.В. Ватутін), вони йшли з Жашкова через Соколівку на Умань, щоб з'єднатися з другим Українським фронтом (маршал Радянського Союзу І.С Конєв), який йшов з Первомайського полку.
Фашисти, щоб не допустити з'єднання двох фронтів, направили на Ліщинівку із села Чайківки піхоту, підтриману артилерійським вогнем, із Христинівки та Пеніжково йшли німецькі танки, а з Умані робили нальоти німецькі бомбардувальники. Зав'язався страшенний бій радянських та німецьких солдат. По вулиці Шевченка, на Рософаті, від бомб летіли догори коренем дерева, на вулиці Лесі Українки горіли хати, в багатьох місцях села віч на віч зустрічалися і билися радянські та німецькі солдати.
На братській могилі воїнів і підпільників, які загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, 1953 року споруджено пам'ятник. В цьому бою загинули 22 радянських солдати різних національностей. Всі вони покояться у Братській могилі біля Обеліску Слави села Ліщинівка:
Рядовий - Баран Олександр Євстратович Рядовий - Бусургеєм Петро Костянтинович Єфрейтор - Волков Микола Григорович Рядовий - Горпиняч Арсентій Тихонович Рядовий - Демененко Микола Олексійович Рядовий - Жеба Іван Корнійович Рядовий - Зеленін Іван Олексійович Рядовий -Іваніцкій Василь Іванович Рядовий - Коцененко Іван Якович Рядовий -Кузнецов Олексій Володимирович Сержант - Лукін Пало Захарович Рядовий - Невгод Семен Іванович Рядовий - Павленко Олексій Степанович Рядовий - Пальчик Никифір Павлович Рядовий - Пилипченко Давид Іванович Рядовий - Ремизов Сергій Миколайович Рядовий - Семанець Матвій Минович Рядовий - Смирнов Павло Іванович Єфрейтор - Степченко Іван Ільїн Лейтенант - Херуімов Іван Якович Лейтенант - Шевченко Іван Миколайович Лейтенант - Жданюк Михайло Іванович.
А німецьких солдат гітлерівці позбирали на полі бою і вивезли хоронити в Німеччині. В цьому бою наші солдати потерпіли поразку.
Під час війни жителі нашого району знаходились на окупованій німцями території 955 днів і ночей. Але народ не скорився ворогу. Діяла партизанська боротьба підпільними групами в селах Верхнячка, Ліщинівка, Шельпахівка, Ягубець, а також в місті Христинівка.
У відповідь за нелюдські злодіяння фашистів на нашій землі до диверсійної боротьби з ворогом у 1942 році готувалися і ліщинівські партизани. Завдання підпільної партизанської групи було негайно придбати зброю і переправитися в Ляцький ліс для проведення диверсій на залізниці та агітація населення на боротьбу з ворогом. Вже була визначена ніч в яку мали переправлятися до лісу, але дізнавшись про це, гестапівці більше половини підпільників виловили, завезли в Умань і там у підвалі розстріляли 7 чоловік, в тому числі керівника – Троїцького Ігоря Петровича. Його заступник Параховський Василь Карлович в 1943 році організував з Вербівки доставку продуктів партизанам у Ляцький ліс, але і цього разу гітлерівці схопили 3-х партизан і довго катували у підвалах Ліщинівської школи, потім вивезли в лісок Дубінку, що за Христинівщиною, і там стратили.
Так за визволення своєї батьківщини від німецьких окупантів ціною свого життя заплатили партизани Ліщинівської диверсійної групи – Панчук Адам Я., Чалаплюк Йосип Я., Ліснічук Фок С, Чалаплюк Ілько Я., Повар Степан К., Медвєдєв Василь М, Троїцький Ігор П., Огородник Ілько X., Собовий Василь Ф. і 16-річний комсомолець Мись Максим Андрійович, а комсомольця Панчука Никодима Адамовича, на прохання партизан, німці залишили живим, розстрілявши на його очах рідного батька Адама. Самого Никодима вивезли на рабську працю в Німеччину. В рідне село Ліщинівку він більше не повернувся, а виїхав після війни в Австралію, де й доживав свого віку.
Параховський Василь Карлович від переслідування перейшов у село Попівку. Але дізнавшись про його місце конспірації, фашисти знайшли хату, де знаходився Василь, оточили її і хотіли взяти його живим. Параховський вирішив не здаватися. Він застрелив свого 12-річного сина і свою дружину Оляну, яка була вагітна, а потім застрелився і сам. За наказом німців їх трупи прикопали біля річки. А після закінчення війни їх рештки перепоховали у братській могилі села Попівка, Жашківського району, біля Соколівки.
Але боротьба з німецькими фашистами не припинялася. Під ногами окупантів горіла земля. Тільки у Корсунь-Шевченківській битві фашисти втратили 55 тисяч убитими, 18 тисяч полоненими і дуже багато військової техніки. Після цієї битви, на початку березня 1944 року, наші війська продовжували наступ на Умань і Христинівщину.
Відступаючи німці ламали залізницю, підривали мости. Так від Поташі до Христинівки залізниця була зруйнована вщент. В селі Ліщинівці вони спалили школу і планували спалити все село. Але радянські солдати зловили німця і двох зрадників-добровольців, яким була доручена ця робота, і повішали їх на високому дереві в центрі села. Перелякані німецькі солдати з села Ліщинівка, хто роздягнений, хто зовсім босий, дорогою, полями, берегами, тікали в сторону сіл Чайківка і Зоряне. 8-го березня 1944 року радянські солдати 202-ї і 205-ї стрілкової дивізії другого Українського фронту (маршал Конєв І.С), і солдати 163-ї стрілецької дивізії, якою командував генерал-майор Карлов, 1 Українського фронту (генерал армії Ватутін М.В.), визволили село від німецьких окупантів.
Вглиб історії відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Та час невладний стерти їх з пам'яті народної. У день Великої Перемоги 9 травня, у святу хвилину мовчання люди схиляють голови на знак Вічної Пам'яті про тих, хто загинув у праведному бою за честь і свободу рідної Батьківщини. На фронтах Великої Вітчизняної війни воювали 234 жителів Ліщинівки. 127 з них не дожили до світлого дня Перемоги, віддавши своє молоде, квітуче життя за честь, свободу і незалежність нашої Батьківщини. Це:
Бондар Михайло Гаврилович Барило Сергій Романович Білик Степан Васильович Бадьорний Миром Васильович Бондаренко Семен Михтодійович Бондарчук Олексій Назарович Бадьорний Федір Якович Безпалько Яків Давидович Бадьорний Кирило Васильович Безпалько Мартин Олексійович Бадьорний Явтух Васильович Грабовський Андрій Степанович Висоцький Іван Пилипович Висоцький Антон Арсентійович Висоцький Федір Антонович Висоцький Афанасій Ількович Висоцький Іван Ількович Висоцький Архип Антонович Грабовський Станіслав Сергійович Баратюк Валентин Олександрович Барило Павло Іванович Грабовський Архип Тихонович Гаврилюк Клим Андрійович Горбатюк Самійло Антонович Горбатюк Нестор Антонович Дивнич Іван Петрович Дивнич Дмитро Хомович Демчук Олексій Захарович Дідук Павло Захарович Дивнич Яків Антонович Демчук Степан Якович Загороднюк Панас Пилипович Загороднюк Іван Афанасійович Загороднюк Юрій Григорович Загороднюк Трифон Іванович Загороднюк Павло Олександрович Загороднюк Леонтій Захарович Загороднюк Іван Федорович Євич Станіслав Мусійович Кравчук Андрій Васильович Кучер Антон Логвинович Колісник Павло Ісакович Калинчук Григорій Олексійович Кищук Михайло Сакович Кищук Юхим Демидович Кравець Калень Силович Кошовий Петро Савович Кучер Яків Мартинович Кучер Федір Мартинович Кошовий Павло Савович Ковбатюк Олександр Михейович Кучер Павло Феодосійович Козаков Федір Карпович Ліснічук Василь Григорович Ліспічук Петро Якович Лебідь Олександр Давидович Ліснічук Іван Григорович Ліснічук Петро Афанасійович Ліснічук Микола Родіонович Ліснічук Петро Кіндратович Ліснічук Фок Степанович Ліснічук Федір Фокович Ліснічук Іван Фокович Ліснічук Сергій Фокович Ліснічук Сергій Романович Лещенко Дмитро Федорович Матвійчик Терентій Семенович Митник Андрій Архипович Мартишок Григорій Семенович Мартишок Андрій Іванович Митник Яків Никифорович Мазур Степан Антонович Мазур Дементій Сергійович Мазур Іван Дементійович Мазур Леонтій Леонтійович Мись Максим Андрійович Мазур Федір Антонович Огородник Василь Федорович Огородник Ілля Данилович Огородник Ілля Миколайович Орел Теофан Явтухович Панчук Антін Львович Попик Василь Остапович Попик Федір Остапович Попик Іван Сергійович Попик Трохим Явтухович Попик Петро Трохимович Попик Василь Онисимович Прус Василь Онисійович Попик Дмитро Григорович Прус Степан Онисійович Попик Олексій Мусійович Попик Тихін Трохимович Попик Дмитро Григорович Попик Петро Семенович Панчук Іван Оверкович Панчук Сергій Трохимович Панчук Пилип Михайлович Принзюк Іван Гаврилович Панчук Микита Львович Перебитюк Олексій Трохимович Панчук Андрій Трохимови Панчук Петро Андрійович Принзюк Дмитро Адамович Принзюк Павло Адамович Принзюк Степан Семенович Попиченко Антін Никифорович Повар Степан Кіндратович Повар Дмитро Кіндратович Панчук Микола Адамович Панчук Адам Якимович Попик Іван Явтухович Рябошапка Йосип Явтухович Рура Кузьма Павлович Стасюк Євнух Мусійович Собовий Федір Панасович Собовий Іван Панасович Собовий Григорій Микитович Собовий Василь Фадейович Франчук Роман Дмитрович Франчук Дмитро Романович Троїцький Ігор Петрович Царук Семен Петрович Усатюк Іван Денисович Усатюк Тодось Терентійович Чеховський Арсен Якимович Чалаплюк Ілля Євдокимович Чалаплюк Патій Явтухович Чеховський Максим Васильович Чмих Петро Вікторович Чалаплюк Йосип Явтухович Чорнобилю Євген Антонович Чеховський Григорій Никифорович Шевчук Макар Вікторович, Шпора Дмитро Романович.
За мужність і героїзм в боях з ворогом понад 3 тисячі христинівчан нагороджені бойовими орденами і медалями. Серед них і жителі Ліщинівки.
За бойові заслуги Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджені:
1. Боложук Василь Іванович – орденом Червоної Зірки і Орденом Слави III-го ступеня в 1945 році, Орденом Вітчизняної війни II-го ступеня за період бойових дій 1941-1945 pp. у 1985 році;
2. Жук Олексій Григорович – орденом слави III-го ступеня в 1945 році, орденом Вітчизняної війни II-го ступеня за період бойових дій 1941-1945 pp. у 1985 році;
3. Бондар Василь Фокович – орденом Вітчизняної війни II-го ступеня.
Такими ж орденами Вітчизняної війни II-го ступеня за період бойових дій у 1941-1945 рр. у 1985 році нагороджені:
1. Гарбузинський Трохим Антонович 2. Кищук Іван Демидович 3. Кравчук Степан Васильович 4. Кищук Гордій Демидович 5. Ковбатюк Василь Михейович 6. Ляховецький Петро Васильович 7. Попик Степан Аврамович 8. Панчук Павло Васильович 9. Рожкова Надія Афанасіївна
Із направлених на фронт ВВВ в 1941-1944 pp. 234 чоловік з села, на період 2004 року в живих залишилося 12 чоловік.
Ми повинні пам'ятати про подвиги наших солдат-визволителів. Свято берегти цю пам'ять, передавати з покоління в покоління, адже вона свята і невмируща.
Не заростає і не заросте повік народна стежина до меморіалів, пам'ятників і монументів, що звелися на опаленій війною й відродженій українській землі.
В 1984 році було відкрито меморіальний комплекс – Обеліск Слави воїнам, що полягли в боях за визволення села та Батьківщини.
Зразу ж після визволення нашого краю від фашистів черкащани взяли активну участь у відбудові народного господарства. Вже в 1950 році піднялись з руїн села і міста Черкащини. Було перевищено довоєнний рівень промислового та сільськогосподарського виробництва.
Але до нашої Великої Перемоги, від дня визволення Ліщинівки, залишалися ще тисячі кілометрів.
Для армії потрібна зброя, потрібні продукти харчування. В основному цю роботу виконували старі люди, жінки і діти. В 1944 році, після вигнання з району німецьких загарбників головою колгоспу ім. Леніна була Гаврилюк Антоніна Афанасіївна. Всі колгоспні поля були поділені на 4 рільничих бригади, приблизно по 400 га землі, у кожній бригаді. Дуже важко було розпочинати сільськогосподарські роботи у ті важкі воєнні часи. Тому Антоніна Афанасіївна передала керівництво колгоспу молодій, енергійній жінці, родом з Ліщинівки – Бадьорій Євдокії Давидівні, яка працювала головою правління в 1945 році. В той час колгоспні поля в основному обробляли своїми домашніми коровами, яких запрягали в ярмо і ними орали, культивували і боронували. Весною вручну засівали поля, літом косами косили та жали серпами, в'язали перевеслами і на спині рядюжками носили до скирти із зерном снопи. Це була важка праця під девізом: «Все для фронту, все для перемоги». 1418 днів тривала Велика Вітчизняна війна. День перемоги прийшов 9-го травня 1945 року. В село почали повертатися чоловіки, які вливалися в ряди рільничих бригад. Всі роботи почали проводити в оптимальні строки, підвищуючи урожайність зернових і технічних культур.
Наступним головою колгоспу селяни обрали Дивнича Мирона Тимофійовича. Він очолював колгосп з 1946 по 1947 р. р. Це були тяжкі, напівголодні роки з тяжкими врожаями зернових культур. В 1948-1949 рр. головою правління колгоспу був обраний фронтовик житель села Шпора Дмитро Максимович. В цей час почало набирати темпи виробництва сільськогосподарської продукції. При підтримці держави швидкими темпами відновлювалось наше господарство. Держава почала виділяти сільськогосподарську техніку. В 1950-1953 рр. колгоспом керував Остапко Семен Костянтинович. Це була грамотна, дисциплінована і вимоглива людина. Прийнявши колгосп, в якому вже було 10 дійних корів, 22 воли і 22 пари коней Остапко зайнявся відбудовою колективного господарства. Створеною будівельною бригадою, в першу чергу було обгороджено господарський двір штахетним забором. В 1952 році побудований новий корівник на вісімдесят голів великої рогатої худоби, а в 1953 році другий на сто корів. Поступово збільшувалось в господарстві тваринництво, а разом із ним виробництво гною, яким підживлювали колгоспні поля. Почала підвищуватись урожайність сільськогосподарських культур, а також зростати економіка нашого господарства. До колгоспу ім. Леніна приєднався колгосп ім. Фрунзе села Вербівка. Тепер площа земель з'єднаного господарства досягла до двох тисяч гектарів. Зросла і його технічна оснащеність. З кожним роком зростав добробут трудівників села.
Наступним керівником колгоспу з 1954 по 1962 р. р. був знаний фахівець сільського господарства Огородник Лука Сергійович, уродженець села Притика. Він продовжив будівництво в господарстві будівель і споруд. Під час його правління побудовано водонапірну башту на 25 куб.м, насосну водопостачання, автовагу на 10 тонн, дільничну лікарню на 50 ліжок. Продовжувалося розширюватись в господарстві тваринництво. З кожним роком набирало темпів вирощування зернових та технічних культур.
З 1963 року по 1965 рік правління колгоспу очолював, за фахом агроном і родом із Христинівки – Олійник Анатолій Костянтинович. За ці роки господарським способом побудовано побут комбінат, автогараж, склад запчастин, зерносклад на 100 тонн і підрядним способом свинарник-відгодівельник на 800 голів. В зв'язку з покращенням економічного стану господарства, покращився добробут жителів села. Продовжувалось будівництво нових житлових будинків індивідуального користування для селян і сільської інтелігенції. Вони вже будувалися з цегли та саману на бутобетонних підмурках і покривалися шифером або листковим залізом, на відміну від глиняних під солом'яними покрівлями. Починаючи з 1963 року, колгоспники замість трудоднів почали отримувати щомісяця зароблену ними заробітну плату грошима.
На протязі дев'ятнадцяти років, це самий найдовший період головування в нашому господарстві, з 1966 по 1984 р. р. головою правління був – Ткач Олександр Климович родом із с. Сичівка, по фаху зоотехнік. Під його керівництвом швидкими темпами зростала технічна і енергетична оснащеність села. Ліщинівка вже мала свою електростанцію, 26 тракторів, 14 вантажних автомашин, 5 зернових комбайнів та багато сільськогосподарської техніки. Підвищувались врожаї зернових і технічних культур, збільшувалось виробництво тваринницької продукції, значними доходами поповнювалась колгоспна каса. Розширювалось будівництво складських, тваринницьких та соціально-культурних приміщень. За цей проміжок часу в селі Ліщинівка побудовано: - зерносклад на 200 тонн; - овочесховище на 250 тонн; - механічна майстерня тракторної бригади; - будинок механізаторів; - стоянка для сільськогосподарських машин; - склад паливно-мастильних матеріалів; - два телятники на 200 голів; - три корівники на 500 голів; - свинарник-маточник на 100 свиноматок; - кормоцех для свиней; - пункт штучного осіменіння; - дві силосні споруди на чотири тисячі тонн; - водопровід по господарству; - свердловина глибиною 90 метрів; - літні табори для ВРХ; - адмінбудинок у два поверхи; - будинок культури на 400 місць; - столова на 50 місць та багато інших невеликих приміщень та споруд. По селі Ліщинівка споруджено 8 км дороги з твердим покриттям і прокладено 2 км тротуарів.
Для виконання планових обсягів будівельно-монтажних робіт щорічно формувалась будівельна бригада від 30-ти до 40-ка осіб. Використовувалось щорічно по 50 тонн цементу, 30 тонн вапна, 100 тисяч штук цегли, 200 куб.м. каменя, 300 куб.м. піску, 250 куб.м. лісоматеріалу, 600 листів шиферу. Кошти надходили від реалізації сільськогосподарської продукції рослинництва і тваринництва, яку виробляли наші сільські трудівники в 1966-1984 роках.
На той час у селі нараховувалося 509 дворів, 1002 особи населення, з них працюючих – 406, пенсіонерів – 376, молоді – 220 осіб. Для обслуговування населення діяли: 3 магазини, пошта, їдальня, баня, дитсадок, школа, дільнична лікарня і аптека.
В 70-их роках минулого ХХ століття колгосп ім. Леніна був одним із передових в районі, де вирощувався багатий хліб і вироблялась високоякісна продукція тваринництва. В господарстві нараховувалось 460 голів високопродуктивних дійних корів – це була племінна тваринницька ферма. В Ліщинівку дуже часто приїжджали гості з усіх областей України, щоб запозичити досвід господарювання. Багато працівників, за високі показники в роботі по вирощуванні та виробництві сільськогосподарської продукції, постановою загальних зборів колгоспу занесені в колгоспну та районну «Книгу Пошани», а також багато занесені на «Дошку Пошани». Серед них: Бондар Лідія Григорівна, Повар Галина Іванівна, Палківська Надія Іванівна, Кравченко Іван Іванович, і багато інших працівників господарства. Також багато трудівників села, за високі показники в роботі, Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджені орденами:
Трудового Червоного Прапора: 1. Демчук Анастасія Петрівна в 1958 році – доярка; 2. Кулібаба Ганна Кирилівна в 1971 році – доярка; 3. Ляховецький Петро Васильович в 1973 році – механізатор; 4. Повар Ганна Іванівна в 1973 році – свинарка; 5. Попик Степан Аврамович в 1976 році – механізатор; 6. Дерев'янко Ірина Дементіївна в 1973 році – телятниця; 7. Огородник Федір Семенович в 1976 році – механізатор.
Орденом «Знак Пошани»: 1. Безпалько Ксенія Кузьмівна в 1965 році – ланкова; 2. Жук Ганна Леонтіївна в 1971 році – доярка. Орденом Трудової Слави II і III ступенів: 1. Калінчук Любов Іванівна в 1976 році III ступеня – доярка; 2. Калінчук Любов Іванівна в 1990 році II ступеня – доярка.
Орденом Жовтневої Революції: 1. Жук Олексій Григорович в 1973 році – механізатор. Орденом Леніна: 1. Кулібаба Ганна Кирилівна в 1973 році – доярка; 2. Жук Олексій Григорович в 1977 році – механізатор.
З 1985 по 1990 роки колгосп ім. Леніна очолював Губницький Степан Іванович, родом із Талалаївки. Крім виробництва сільськогосподарської продукції, за цей проміжок часу, в господарстві побудовано дитячий садок на дев'яносто дітей, корівник на 200 голів, критий тік на 2400 кв.м, хімічний склад на 1230 тонн. Побудовано 12 житлових будинків молодим працівникам. Покладено дорогу з твердим покриттям 2400 метрів і тротуар. В господарстві добре розвинута тваринницька галузь. Щорічно утримувалось близько тисячі голів свиней і великої рогатої худоби, в тому числі 500 голів високопродуктивних дійних корів. Також щорічно на птахофермі вирощували по 5-6 тисяч качок. Господарство було рентабельним. Працівники регулярно отримували заробітну плату.
З 1991 по 1997 р. р. господарством керував Гандзюк Віктор Федорович родом з села Кузьмина Гребля. В серпні 1991 року розпався СРСР, 24 серпня було проголошено Незалежність України. 5 лютого 1993 року загальними зборами колгоспників колгосп ім. Леніна, було реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство «Мир». Будівництво споруд призупинилося. В ці роки почало зменшуватись виробництво сільськогосподарської продукції, також поголів'я тваринництва.
4 січня 1998 року загальними зборами колгоспників, головою правління КСП «Мир» жителі обрали Іванова Дмитра Васильовича. Всі свої сили і уміння, не шкодуючи часу і здоров'я він віддавав роботі, щоб налагодити стан справ у КСП «Мир».
З березня 2000 року колективне с/г «Мир» було реорганізовано на СТОВ «Ліщинівське» і на два ф/г – «Богданове» і «Андрій». СТОВ «Ліщинівське» очолив Іванов Д.В., а фермерські господарства очолили Чмих О.Ф. і Федичканич В.А. Власники земельних паїв, яких в селі нараховується 542 особи, самі вирішували до якого господарства їм приєднатися. У СТОВ «Ліщинівське» щомісячно виплачували заробітну плату, видається зерно на пай, безоплатна оранка присадибних земельних ділянок, надається допомога в ритуальних послугах. Тому в 2003 році більшість селян – 490 паїв, уклали договори про здачу своїх земельних паїв в оренду СТОВ «Ліщинівське», що складає в сумі 1255,59 га, 44 земельних паї селяни здали в оренду сільським фермерським господарствам. Вісім пайовиків вирішили господарювати самостійно. Всього розпайовано 1395,9 га земель із 1766 га сільськогосподарських угідь.
В часи створення СТОВ «Ліщинівське» (керівник Іванов Дмитро Васильович), у 2000 році нараховується 226 голів великої рогатої худоби, в тому числі 82 корови. В 2004 році в господарстві збільшилось поголів'я на 146 штук і їх кількість складає 372 голови, в тому числі 129 корів. Закуплено корми, є в достатній кількості насіння, дизпаливо. Працюючі щомісячно отримують заробітну плату.
Нинішнє людство володіє воістину безмежними знаннями, але лише не багатьом відома сила молитви, сила справжньої віри.
Якою ж силою віри, потребою в молитві володіє людина, котра змогла донести до Всевишнього своє прагнення збудувати храм, щоб згодом втілити у величну одухотворену довгождану споруду. Ними виявились уродженці села Ліщинівка брати Петро і Володимир та їх чотири сестри Любов, Галина, Ніна, Лідія Волковенки. Спонсорську допомогу в оздобленні інтер'єру надавали уродженці села Корисько А.П., Омельченко О.Я., Усатюк Г.П., та дирекція СТОВ «Ліщинівське». До новозбудованої Української Православної Церкви московського Патріархату Покрови божої Матері з усіх усюд потягнулися численні гості, – 5 серпня 2007 року відзначалося урочисте, церемонійне і офіційне відкриття, іншими словами – народження храму. На цю священну подію чекали всі, а особливо настоятель отець Василій ( в миру – Василь Степанович Гангур), який гостинно зустрічав священнослужителів різних рангів нашого і інших районів та всіх гостей свята.
Розділити радість з прихожанами прибули Митрополит Черкаський і Канівський Софроній, представники місцевої влади, Христинівської райдержадміністрації, благодійники, меценати, спонсори, всі люди доброї волі, хто так чи інакше сприяв, допомагав, чекав на цю благословенну подію.
Далі сотні зворушених прихожан разом із священиком відслужили першу в історії храму літургію. Тричі обійшли храм, щоб освятити – одна з основних традицій православ'я, в якій взяли участь всі присутні в урочистостях.
26 вересня 2007 року духовою музикою і народною піснею, щедрим українським хлібом і яскравими квітами, зустрічали голову Черкаської облдержадміністрації О.В.Черевка в Ліщинівці з нагоди урочистої і довгожданої події – підключення газу до газової мережі. Губернатора О.В.Черевка, голів райдержадміністрації В.Ю. Пономаренка, районної ради К.М. Микитаса вітали сільський голова Т.В. Жавченко, керівник місцевого господарства Д.В. Іванов, жителі села.
О.В.Черевко у своєму виступі наголосив на важливості такої події не лише для самих селян, а й для всієї області, яка завжди славилася гарними здобутками, роботящими руками. «Минулі роки виділялось близько 25 млн.грн., субвенції в рік, а нині лише 8 млн. грн. Тому це значна подія», – сказав керівник області.
В.Ю.Пономаренко приєднався до вітань і подякував всім причетним до цієї справи – працівникам «Уманьгаз», «Тепломережа» за якісну роботу в стислі строки.
Голова районної ради К.М. Микитас побажав всім ліщинівцям тепла «в душах і оселях», звернувся зі словами вдячності до всі&
надзвичайно дороге для мене місце!!!!!І не розумію чому серед людей ,які захищали Ліщинівку і віддали їй усі сили немає могодідуся Кобікова Володимира Львовича????
Голова районної ради К.М. Микитас побажав всім ліщинівцям тепла «в душах і оселях», звернувся зі словами вдячності до всіх, хто будував, фінансував, клопотав і довів цю роботу до завершення. З нагоди іншої важливої події – підключення нової міні-топочної почесні гості відвідали Ліщинівську загальноосвітню школу, де їх гостинно зустрічав широкий загал громадськості на чолі з директором школи К.Ф. Принзюк, та Ліщинівське стаціонарне відділення Христинівського територіального центру по обслуговуванню одиноких самотніх непрацездатних пенсіонерів – директор В.Ю. Дорошенко. – Підведення газу до села – це відкриття нової сторінки в житті Ліщинівки, це – нові можливості його розвитку, благоустрою, – сказав губернатор. – віднині всі жителі села зможуть проживати, навчатись в теплоті, а це ще один крок до європейського рівня. В селі діють два підприємства роздрібної торгівлі, з них: один приватний та один райспоживспілки, діє ринок продовольчих та промислових товарів. При сільській раді створена та діє комісія по захисту прав споживача. Житловий фонд сільської ради складає 431 двір, з них житлових – 390, пустуючих – 41. Протягом останніх десяти років індивідуальне житлове будівництво в селі не ведеться. В селі функціонує загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, в якій навчається 112 учнів, забезпечені безкоштовними підручниками, працює їдальня. Для організації роботи з молоддю створена і працює постійна комісія, а також діє комісія сприяння сім'ї і школі при виконкомі сільської ради. Школі надається необхідна допомога виконкомом, залучаються керівники організацій села. Біля школи є стадіон, діють спортивні площадки. Учні школи беруть участь у районних та обласних спортивних змаганнях Медичну допомогу населенню села Ліщинівка надають працівники сільської амбулаторії. Медичних працівників налічують 8 осіб. Сільську амбулаторію обслуговує санітарний автомобіль. Фінансування амбулаторії та забезпечення лікарськими препаратами першої необхідності відбувається вчасно, заробітна плата проводиться з місцевого бюджету. Стаціонарне відділення Христинівського районного територіального центру по обслуговуванню самотніх непрацездатних пенсіонерів функціонує на території села з 1995 року, на 50 ліжко-місць для постійного або тимчасового проживання громадян похилого віку села та району. В даний час проживає в стаціонарному відділенні 30 осіб. Територіальний центр користується правами юридичної особи, має печатку, кутовий штамп із своїм найменуванням, утримується за рахунок коштів, що виділяються з бюджету району, області, інших спонсорських надходжень на соціальний захист населення. Сьогодні у селі є: оновлений дитячий дошкільний заклад «Струмочок», Будинок культури на 400 осіб, бібліотека з фондом понад 16 тис. книг, аптека, відділення зв'язку. Час невпинно крокує вперед. У вічному порівнянні те, що було, що є, що буде. Єдиним свідком історії Ліщинівки є старий каштан, що росте край вікна па шкільному подвір'ї. Несе в собі ще з часів пана Лозинського і печалі, і смуток, і радість перемог, і біль поразки. Він пам'ятає все… І живе… І ще довго житиме…
- Почему вы не женитесь? - спросил юноша старого холостяка. - Видишь ли, - отвечал тот, - когда я был молод, то решил не жениться до тех. пор, пока не встречу идеальной женщины. Прошло много лет, и я встретил такую женщину. Но оказалось, что она ищет идеального мужчину.
Погода
Співпраця
До уваги керівників підприємств, установ та організацій! Якщо у вас виникає потреба повідомити христинівчанам якусь інформацію, прозвітуватися про проведену роботу чи оприлюднити якісь інші матеріали (окрім реклами), надсилайте їх на E-Mail: admin@khrystynivka.com або через форму "Зв'язок з адміністрацією" і в найкоротші терміни Ваш матеріал з'явиться на сторінках нашого сайту. Розміщення БЕЗКОШТОВНЕ (за винятком рекламних матеріалів)
Ми будемо дуже вдячні, якщо Ви встановите нашу кнопку на сторінках Вашого сайту чи блогу
HTML-код
BB-код
HTML-код
BB-код
Статистика
Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Використання матерiалiв сайту "Провінційне містечко Христинівка" дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.khrystynivka.com Передрук, копiювання або вiдтворення iнформацiї, що мiстить підпис "Олександр Неситов" у будь-якiй формi суворо забороняється. Дозвіл на публікацію даних матеріалів можна отримати звернувшись безпосередньо до автора. Адміністрація сайту може не розділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за розміщені матеріали, коментарі користувачів, за достовірність приватних оголошень, привітань та реклами.
Село Ліщинівка веде історію з сивої давнини. Воно лежить на струмку Босівці (притоки річки Гірського Тікичу) за 16 кілометрів на північний схід від Христинівки та за три кілометри від залізничної станції Яроватка. На території села є кургани доби бронзи та скіфських часів.
Вглиб історії відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Та час невладний стерти їх з пам'яті народної. У день Великої Перемоги 9 травня, у святу хвилину мовчання люди схиляють голови на знак Вічної Пам'яті про тих, хто загинув у праведному бою за честь і свободу рідної Батьківщини. На фронтах Великої Вітчизняної війни воювали 234 жителів Ліщинівки. 127 з них не дожили до світлого дня Перемоги, віддавши своє молоде, квітуче життя за честь, свободу і незалежність нашої Батьківщини. Це:
Якою ж силою віри, потребою в молитві володіє людина, котра змогла донести до Всевишнього своє прагнення збудувати храм, щоб згодом втілити у величну одухотворену довгождану споруду. Ними виявились уродженці села Ліщинівка брати Петро і Володимир та їх чотири сестри Любов, Галина, Ніна, Лідія Волковенки. Спонсорську допомогу в оздобленні інтер'єру надавали уродженці села Корисько А.П., Омельченко О.Я., Усатюк Г.П., та дирекція СТОВ «Ліщинівське». До новозбудованої Української Православної Церкви московського Патріархату Покрови божої Матері з усіх усюд потягнулися численні гості, – 5 серпня 2007 року відзначалося урочисте, церемонійне і офіційне відкриття, іншими словами – народження храму.
