Тисни на картинку та передплачуй газету "Христинівська сорока" не виходячи з дому
Реклама
Запрошуємо до співпраці
Шановні друзі!
Якщо у Вас є цікава інформація, Вам стало відомо, що десь щось сталося чи тільки має відбутися, почули нові христинівські плітки, або ж Ви переконані, що про щось потрібно написати - повідомляйте! E-Mail для зв'язку: Тел.: 063-810-54-36 097-704-51-82 (Неситов Олександр Віталійович) Конфіденційність гарантується. За цікаві повідомлення - невелика винагорода. Пишіть, телефонуйте. Можливо, подарунок чекає саме Вас!
Село Христинівка входить до складу Христинівського району Черкаської області. Від обласного центру розташоване за 213 км на південний захід, на вододілі річок Уманка, Конелка, Удич, Кібліч та Гірський Тікич басейну Південного Бугу. Від залізничного вузла станції Христинівка село Христинівка знаходиться на відстані одного кілометра на північ. Загальна площа населеного пункту становить 428,2 га, в тому числі під забудовами – 304,6 га, землі запасу становлять 85,5 га.
Село Христинівка розташоване на південно-західній окраїні східноєвропейської платформи, фундаментом якої є Український кристалічний щит. У межах кристалічного щита розташована Придніпровська височина. Місцевість має рівнинно-горбистий рельєф. В цілому рельєф села зручний для ведення сільського господарства, розвитку транспорту, будівництва, ліній електропередач. В багатьох місцях села є червонобура глина, що є сировиною для цегельного виробництва.
Клімат села Христинівки помірно континентальний. Середній річний радіаційний баланс додатній і коливається в межах 49-50 ккал/см². Над територією Христинівщини часто проходять циклони і антициклони, які приносять різні повітряні маси і зв'язані з ними атмосферні фронти, які зумовлюють часті різкі зміни погоди.
Через населений пункт протікає річка Руда, яка утворює 10 великих ставків, загальною площею водного дзеркала 100 га.
Характерні чорноземи типові малогумусні, сірі лісові, опідзолені та темно-сірі попілнякові грунти.
Основні породи дерев: дуб, граб, липа, клен, калина, бузина. У ставках поширена багата водяна рослинність: верболіз, очерет, осока, ряска та ін. Водяться щука, білий амур, окунь, короп, карась, в'юн, раки. Тваринний та рослинний світ села різноманітний.
Сива давнина
В Христинівці існує переказ про те, що село колись стояло не на теперішньому місці, а на полі, ближче до залізниці, на урочищі «Сінокоси» біля верхів'я струмка, який тече понад цегельнею. За переказом і назва була іншою – Христегород чи Хрестигород. У далекі часи турки чи татари до тла зруйнували Хрестигород. Згодом населений пункт відновився на місці сучасного села.
Треба сказати, що цей переказ відбиває справжні факти з історії Христинівки, хоч і не все в ньому відповідає дійсності. Справді, з архівних документів відомо, що в 1654 році, коли Україна возз'єдналася з Росією, на вірність Росії присягало населення і містечка Христиполя, тобто Христинівка. Не виключено, що закінчення назви містечка походило не від українського слова поле, а від грецького – поліс, яке означає – місто. Отже, й містечко можна було називати Хрестиполь або Хрестигород.
Це містечко, як і населені пункти всієї Уманщини, було в 1674 році знищене турками.
Проте, оті сліди хат, що їх вибирають тепер на полі, що за цегельнею, не залишки знищеного в 1674 році турками Хрестиполя. Це, так би мовити, документи древнішого поселення, яке існувало тут мало не дві тисячі років тому. Край наш заселили люди в дуже далекі часи. Правда, в Христинівці поки що не знайдено слідів кам'яного віку. Але зате тут відомі залишки низьких поселень, які існували кілька тисяч років тому.
На городах кутка села, що має назву Волинь (правий берег річки Котелки, північно-східна околиця села), при копанні ям на садибах не раз натрапляли на якусь биту цеглу й товсті черепки. Тепер на городах понад річкою тракторами повиорювало на поверхню багато перепаленої глини, каміння і різноманітних черепків, багато з яких товстіші за сантиметр (хоч шиї тоненькі).
Ніхто не пам'ятає, коли стояли тут хати. Та й цього пам'ятати не можна, бо поселення існувало понад 4 тисячі років тому. Подібні селища зустрічаються часто на Правобережній Україні від Дніпра до Румунії, і звуть їх трипільськими, або трипільською культурою, а тодішніх жителів – трипільцями. Назва ця походить від села Трипілля, що над Дніпром нижче Києва, де знайдено одне з перших подібних селищ.
Тодішнє населення займалося хліборобством, сіяли пшеницю, просо. Раніше вважали, що трипільці обробляли свої ниви мотиками. Однак, дослідами археологів доведено, що працюючи тільки мотиками, вони не змогли б прохарчуватися з своїм численним населенням і забезпечити кормами домашніх тварин (корів, кіз, овець). Отже, ниви свої вони повинні були обробляти хоч би примітивними дерев'яними ралами (тоді ще не знали ні борін, ні заліза).
З-за лівого берега Дніпра біля чотирьох тисяч років тому на Правобережжя перейшли скотарські племена. Вони знищили трипільські поселення і від них залишилися тільки черепки та перепалена глина. Руїни позаростали бур'янами. Протягом віків їх позасипало пилом, занесло землею.
Ниви трипільські перетворились на пасовиська. Пройшли віки і від скотарів залишилися тільки високі могили, які вони насипали над похованими вожаками племені. Тепер, правда, від могил майже не залишилось сліду, бо їх порозорювали.
Є в Христинівці сліди життя людей тритисячної давності. На городах у селі на лівому березі струмка трапляються черепки від посуду, який виліплено біля трьох тисяч років тому. Трохи ближчого до нас часу (2800 років) виявляються сліди жителів на полі проти цегельні. Це залишки іншого народу. Є думка, що племена, які жили в нашому краї 3100-2800 років тому – предки слов'ян. Було це хліборобське плем'я, яке мало знаряддя праці з каменю, бронзи, кісток, а ближнього до нас часу навіть стало виплавляти залізо.
Протягом значного періоду понад півтисячі років нам не відомі сліди життя людей на території Христинівки. Але від часу трохи дальшого за дві тисячі років тому пам'ятки вже відомі. На полі, що врізується поміж ярами в східну околицю села, є сліди жителів, які були тут ще до початку нашої ери. Але ж на городах на лівому березі річки Котелки ближче до кінця з боку Шукайводи знаходяться уламки посуду, який вироблявся 1800-1500 років тому. Ось такий саме посуд вироблявся і на тому поселенні, що колись існувало за цегельнею в бік залізниці.
Про те, що на території Христинівки жили люди 1800 років тому, можуть свідчити, зокрема, знахідки в 1926 році срібних монет римського імператора, який царював в 138-161 роках.
Подібні селища відносяться до Черняхівської культури за назвою села Черняхова (Кагарлицький р-н Київської області). Жили тоді тут слов'яни, відомі в писаних документах під назвою антів. Це був численний народ. В нашому краї майже нема жодного села, де б при археологічних розкопках не було виявлено селища черняхівської культури. Сліди подібних поселень антів відомі вже не тільки в Христинівці, але й у багатьох селах району – Вербоватій, Орадівці, Талалаївці, Кузьминій Греблі, Івангороді та інших.
Це був народ, на той час, високої культури. Анти жили з хліборобства, але вони вміли виробляти з місцевої болотяної руди залізо. Землю обробляли залізними плугами. Хліба вистачало і для себе, і на продаж Римській імперії, з якою проводили жваву торгівлю. Тому-то в наших селах часто знаходять римські гроші. Антам доводилося вести довготривалу боротьбу з багатьма ворогами. Під кінець четвертого століття нашу місцевість дуже зруйнували кочівники – гунни. А в п'ятому столітті антські поселення на території сучасної Черкащини були майже повністю знищені. Десь у ті часи перетворилися в руїни черняхівські поселення, що розташувалися на землі Христинівки.
Після п'ятого століття в нашому краї настали несприятливі умови для життя мирних людей. Майже на протязі тисячі років тут точилася жорстока й кривава боротьба з різними ворожими народами, що посунулися на нашу землю – аварами, печенігами, половцями, татарами. За цей період в нашому розпорядженні нема знахідок, що підтверджували б існування поселень на землях Христинівки. І тільки в першій половині 17 століття з'являються відомості про містечко Хрестиполе.
Про походження назви є декілька легенд. Найбільш ймовірною є та, згідно якої виводять назву від перехрестя двох великих шляхів, де оселилися перші жителі Христинівки: чумацького (з Київщини до Криму) та торгового (з Поділля через Гайсин, Умань до Дніпра).
За народними переказами назву поселенню дала шинкарка Христя (Христина), котра мала у цій місцевості корчму. А ще кажуть, що першопоселенці селилися біля хреста, якого поставив невідомий. Так і назвали містечко (Христогород).
Період козацтва
В'їзд в м.Христинівку, з боку с.Орадівки, частенько змушує задумуватись над змістом напису «Христинівка 1574». Безумовно, ця престижна дата належить, перш за все, селу Христинівці – найстарішому селу Уманщини, яке старіше від Умані на 42 роки. Тут протягом більш як 400 років одне покоління змінюється наступним і кожен теперішній житель навряд чи може щось сказати про своїх предків глибше п'ятого покоління, тобто часів відміни кріпосного права.
А що було до цього, чи збереглися в літературі, архівах якісь історичні відомості про більш ранню Христинівщину? І чому це село першим в краї було засноване козаками? Чи можна щось сказати про тих людей, які сюди першими приходили? Чи залишились їх нащадки тепер і хто ж вони? Ці питання давно цікавили жителів села.
Христинівка вперше згадується в 1574 році, найближчий замок був в Немирові, але це місце козацтву було добре відоме, так як Северин Наливайко зі своїм козацьким військом в 1596 році перечікував тут зиму в Уманських та Севастянівських лісах, а далі пішов на Корсунь.
Про Христинівку (Христиград) згадується в 1654 році, в період визвольної боротьби українського народу від польських магнатів Потоцького і Чернівецького. На початку 1665 року повстання проти польських панів охопило всю Правобережну Україну. Козацькі частини під керівництвом Івана Брюховецького і російського війська на чолі з П.Скуратовим і Василем Кікіним перейшли на Правобережну Україну і місцеве населення підтримало їх.
У 16 ст. і майже все 18 ст. на Правобережній Україні повновладними господарями були польські магнати, які всіляко гнобили населення. Селяни разом з козаками виступали проти польських і українських поневолювачів. Так у Христинівці 1608 році була знищена гребля ставка і спалений млин пана Свірського. Христинівчани брали участь у війні українського народу 1648-1654 p.p. під проводом Б.Хмельницького. 1654 року за непокірність населення військо коронного гетьмана Чарнецького штурмом захопило і майже знищило Христинівку. Але селяни не припиняли боротьби проти польської шляхти. Вони активно допомагали загонам уманського полковника І.Сербина, які 1665 року оволоділи багатьма укріпленнями, в тому числі і Христинівкою. В ті часи існував шлях з Черкас на Корсунь, Звенигородку та Вінницю і далі на Польщу, мабуть він таки йшов і через с. Христинівку, а валку возів супроводжували найманці-козаки, через це й знали її. Ця дорога є й тепер, але йде повз місто Христинівку, а в старі часи завдяки їй під Христинівкою в 1672 році, повертаючись з походу, тут зупинилось військо гетьмана Петра Дорошенка.
Село Христинівка, сама його цитадель починалась напроти теперішнього магазину і тягнулась зліва від дороги, що веде на Грабовий куток, до ставка. З усіх боків оточене ярами, річками і зненацька кінноті взяти цей природній бастіон було не просто. В'їзд загороджували в два ряди возами, тому тут і зупинялись валки возів на перепочинок, прямуючи до Немирова.
Складання реєстру 1649 року – це час, коли більшості людей вперше надавали прізвища. Ці прізвища люди носять і по цей день. Проглядаючи сторінки уманського полку, зустрічаємо знайомі христинівські прізвища: Галюк, Швець, Кравець, Момонт, Дахненко, Левченко, Костюченко, Деркач, Чорномаз, Вовк, Твердохліб, Передрій, Панченко, Зінченко і багато інших. Наскільки прізвища з реєстру можуть мати відношення до сьогоднішніх носіїв таких прізвищ достовірно не скажеш, але певні узагальнення все ж зробити можна.
В козацькій Україні часів Б.Хмельницького проживало трохи більше одного мільйона люду, тепер українців в 40 разів більше. Якщо взяти до уваги, то чоловіків – носіїв прізвища, – в цьому прирості була половина, решта – жінки, що змінювали свої прізвища, то виходить близько двадцяти родин з однаковим прізвищем сьогодні є родичі того козака з реєстру.
Христинівщина – кордон держави, місце небезпечне, але працювати на пана, без прав, на тих людей, що тут селилися, було ще гірше. Під самим селом ширяли татарські збройні ватаги. Без озброєного супроводу ніхто не переходив в інше село і не перевозив нічого. Кожне село було обнесене ровом і стінами з землі, що засипались між зв'язаних щитів з лози. Такі стіни не горіли, їх не розбивали ядра і вони були перепоною для кінноти. Переяславська Рада 1654 року і союз з Росією не змирили поляків з втратою прав на козацьку Україну.
В цьому ж році, залікувавши рани і викупившись з татарського полону, Потоцький – злісний ворог козацтва, з військом посунув на Умань. По дорозі взяв Ягубець і Синицю, підійшов до Христинівки. Христинівка трималась день. Не маючи надій на підмогу, згодилась на умови капітуляції і була вирубана поляками до ноги.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року Христинівка в складі Правобережної України відійшла до Польщі. Населення Христинівки брало участь у великому антифеодальному повстанні 1768 року. В 1793 році Правобережна Україна, а в її складі й Христинівка, возз'єдналась з Росією. Селяни вийшли з-під залежності польської шляхти. Проте їх сподівання на повне визволення від гніту не виправдалося. Вони все більше і більше попадали під гніт українських і російських поміщиків та царського режиму.
На початку XVIII століття поляки змінюють політику відносно українства і стимулюють повернення людей в пустуючий наш край. Особливо динамізму процес залюднення починає набувати з 1729 року, коли Уманщина на правах власності переходить від Калиновських до Потоцьких. Потоцький надає землі в оренду – хто скільки може обробити. Ще раніше козацтву на території біля Лисянки, Корсуня, Умані надаються вольності на 15-30 років, тобто безкоштовне користування землею. Для посполитих обжиття місця протягом 6 років було безкоштовне, при цьому надавалась позика посівним зерном і волами, а потім потрібно відпрацювати щорічно 86 днів панщини, або заплатити грішми – чинш. Люди починали повертатися знову в наш край, приблизно 2/3 першоселенців повернулися з Лівобережжя. Це козацькі прізвища з реєстру. Потоцькі заохочують в наш край селян з Галицького і Волинського воєводств. Інтенсивне заселення почалось з 1760 року. Сюди йшли селяни з Поділля, і в більшості прізвища цих поселенців мають закінчення на -ук, -юк: Остапчук, Пачесюк, Наконечнюк, Кравчук і так далі. В 1768 році в Христинівці вже було 146 дворів і проживало 864 особи, в Умані жило 2200 осіб.
В нашому краї Гайдамаччина 1768 року була жорстокою. А в Умані, Монастирищі і в Босівці (теперішнє Зоряне), ще більш жорстокою була розправа поляків з гайдамаками.
У другій половині 18 століття починає розвиватися промисловість і у віддалених місцях Правобережної України. В 1786 році в Христинівці будується ґуральня, та два лісосклади. Теперішній Христинівський, Маньківський і Монастирищенський райони з часів Б.Хмельницького разом мали заселених 33 села, а від Полтавської битви до Гайдамаччини на цих землях створились ще 55 сіл. В 1729 році Південноруський край переходить до Росії. Після колонізації починається русифікація краю, в 1801 році відмінили навчання в церковно-приходській школі за українським звичаєм, дякам наказано правити службу Божу «російським наречиєм». В 1831 році всій шляхті Правобережжя потрібно довести свій привілейований стан, хто не зміг, той потрапив в стан державних селян (вільних). Із 100 тисяч шляхти Правобережжя 64 тисячі позбулися своїх шляхетних прав і почали платити податки. Нащадки цієї шляхти нікуди не ділись, вони, безумовно, і сьогодні живуть в Христинівці, не підозрюючи, ким же були їх предки.
На Київщині, і в нашому краї в тому числі, не всі селяни були кріпаками, а тільки 57% від загальної кількості жителів. Кріпакам і при російському підданстві жилось важко, в архівах збереглась чолобитна 1817 року христинівських кріпаків царю Олександру І на жорстокість пана Яна Стахурського. За це розправа пана над кріпаками була швидкою.
Мало змінилося становище трудящих і після реформи 1861 року. В результаті застосування грабіжницької системи викупу землі, селяни залишалися в напівкріпосницькій залежності від поміщиків. В Христинівці з 3915 десятин землі графу Г.Красицькому та поміщику М.Терещенку належало 1757 десятин, а понад 500 – селянським господарствам, в основному середняцьким і бідняцьким. Прибутки поміщиків і підприємців невпинно зростали. Лише в 1868 році орендар ґуральні Городницький реалізував продукції тільки на Київщині, на суму 20 тисяч карбованців. На ґуральні в той час працювало 14 робітників.
Село Христинівка наприкінці XIX - початку XX ст.
Під впливом буржуазних реформ, які проводились у 60-70 рр XIX ст. в с. Христинівка відбулися помітні зміни, насамперед у соціально-економічній сфері. Внаслідок скасування кріпосного права селяни ставали особисто вільними, мали можливість купувати і продавати рухоме і нерухоме майно (включаючи землю). Водночас характер аграрної реформи створював умови для збереження землеволодіння поміщиків, обезземелення та майнове розшарування селянства. Після завершення промислового перевороту в регіоні розвиваються підприємства з вільно-найманою робочою силою, розширюється торгівля, будується залізниця.
Спочатку планувалося спорудити станцію II класу біля с. Шукайвода на землях поміщика Терещенка, який повинен був продати для цього 40 десятин чорноземних грунтів. Терещенко підкупив проектувальників і вмовив їх змістити станцію на невигідні для сільського господарства болотяні ділянки біля села Христинівка.
Перед спорудженням станції були проведені дренажні, осушувальні роботи. За короткий строк створені будівельні артілі і розпочалися роботи по спорудженню паровозного депо, 48-квартирного житлового будинку для поїздних бригад. Умови праці були нелегкими. Робітники жили в сирих куренях і землянках, щодоби працювали по 12 годин. Переважна більшість із них були жителями села Христинівки.
18 грудня 1890 року було урочисто відзначено відкриття руху пасажирських і товарних поїздів. На цьому святі були присутні жителі села, поміщики, будівельники та священник, який освятив паровоз, колеса тендерів і вагонів.
У січні 1905 року в країні вибухнула революція, яка мала на меті ліквідувати перешкоди на шляху розвитку країни. Одним з головних питань революції було земельне. Поміщицьке землеволодіння, можливість експлуатувати селян напівфеодальними методами спричинили активну участь селян Христинівки у революції. В селі Христинівка було два поміщики: Красицький (дід якого у 1818 році купив с. Христинівку в спадкоємців Яна Стахурського), – мав 963 десятини землі і Терещенко – 948.
Селяни за мізерну плату (30 копійок в день) обробляли панську землю. Крім малоземелля селяни були незадоволені численними податками, викупними платежами, роботами (селяни ремонтували панський млин, возили дрова, проводили закіс, відкіс, заорки і оборки, возили на ярмарок панський хліб).
Були в Христинівці, звичайно, і заможні селяни, які мали від 12 до 167 десятин землі. Але їх було надзвичайно мало. Основна маса селян щиро прагнула відібрати у поміщиків землю.
Головною формою боротьби селян проти гнобителів були підпали та страйки працівників в економіях поміщиків Терещенка та Красицького. Іноді гнів спрямовувався проти багатих односельців, які володіли складом лісоматеріалів та ґуральнею. У вересні 1905 року селяни Христинівки та Шукайводи відмовилися виходити на роботу до економії. Вони вимагали від керуючого збільшити заробітну плату. В економії на той час перебував ескадрон драгунів, які застосували зброю і кілька чоловік було вбито і поранено.
Коли у жовтні 1905 року в країні розпочався загальний політичний страйк, залізничники Христинівки приєдналися до нього та взяли активну участь.
14 жовтня рух поїздів по всій залізниці припинився. В грудні робітники залізниці знову страйкували, вимагаючи підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, покращення медичного обслуговування. Їх боротьбу підтримали і жителі села Христинівки, а саме – почастішали підпали скирт, господарських будівель, потрави поміщицьких посівів. З'явились на той час і листівки, які видавались Уманською організацією РСДРП і закликали до збройного повстання. У липні 1907 року поліція розкрила в селі Христинівка підпільну організацію «Бойова дружина», яка нараховувала майже 200 селян (частина селян проживала в с.Шукайводі, Орадівці, Верхнячці). Дружина поділялась на сотні і десятки. Учасників організації арештували і судили. Незважаючи на жорстокі репресії, боротьба селян продовжувалась. На протязі 1909-1911 pp. було здійснено кілька спроб знищення панського майна (спалення поміщицького магазину – комори, пошкоджено молотарку та інший сільськогосподарський реманент).
Майнове розшарування на селі, збільшення кількості малоземельних та безземельних селян, невирішеність аграрного питання поглиблювало конфронтацію і посилювало соціальну напругу – це змусило близько 20 сімей села залишити свої домівки і в пошуках кращої долі переселитися у східні райони імперії. Такі люди виходили з селянської общини, за безцінь продавали свій клаптик землі і назавжди поривали усі зв'язки з громадою села. Особливого успіху столипінська реформа в селі не мала; на 1913 рік на відруби виділилося лише 5 дворів (в районі Волині).
Початок XX ст. у сфері духовного життя характеризується, незважаючи на складні і суперечливі умови, дальшим поглибленням процесу національно-культурного відродження, але вони не задовольняли духовних потреб більшості населення. Початкова ланка освіти в той час була представлена школами. Так в 1860 році було відкрито церковно-приходську школу, яка проіснувала до 1894 року. В школі було 3 класи, першим учителем був С.Смажелюк. В 1894 році було збудовано нове приміщення школи з металевою покрівлею. В школі було 3 класи, працювала в школі одна вчителька – дочка Христинівського священика Мироновича. Приблизно з 1906 року в школі працювали два учителі: Майданюк і Мельничук, які працювали до початку імперіалістичної війни. Школа знаходилась біля котельні сучасного Будинку культури.
З 1913-1914 рр. було побудоване земське двокласне училище (розташоване в приміщенні, де сучасний дитячий садок – в центрі села). В училищі було 3 класи (групи). Працювали 3 учителі. Один з них Шкурак Олександр Тихонович (викладав рос.мову і літературу), а також був дяком в церкві.
3 1915 року завідуючою цього училища була А.П.Андрієвська. Через рік 2-3 річні школи були реорганізовані в 4 (річні). В навчальному закладі вивчалися такі предмети: російська мова, закон Божий, арифметика, історія, географія, природознавство, малювання, співи. Викладання велося на російській мові. Учнів піддавали за різні порушення фізичному покаранню – били різками, змушували стояти на колінах і тримати над головою якийсь тягар. Навчання починалося у жовтні, а закінчувалося у травні. Проте, не всі діти могли відвідувати школу і тому 2/3 населення було неписьменним. Не було у селі і клубу. (Записано зі слів Шкурака О.Т., Олійника П.К.). Процес навчання був припинений з початком революційних подій 1917 року.
Події 1917 - 1920 років на території села.
Коли у серпні 1914 року розпочалася Перша світова війна, чоловіків призивного віку мобілізували в армію, за виключенням тих, хто працював на залізниці. Більшість із них загинули на фронтах, а багато з тих, хто повернувся, були покалічені. Війна розорила малоземельних селян, які залишилися без основної робочої сили. Весь тягар перекладено на плечі жінок та дітей. Крім цього, вони стали виконувати окопні роботи, готували запасні лінії оборони, будували військові споруди на території Уманського повіту. Крім того, збільшувалися податки, а особливо повинності – гужова, утримання доріг тощо. Про важке становище селян у той час свідчать цифри: по 2,5 десятин землі – на кожне господарство, деякі сім'ї не мали коней, іншої худоби, середній врожай – 50 пудів (8,6 цнт).
Важким було життя селян та робітників с. Христинівки. Хати будували з глини і, в основному, без підмурків, вкривали соломою, вікна робили маленькими. В хатах не було підлоги, меблів. Дещо краще жили заможні селяни, але таких в селі, за спогадами очевидців, було не багато. Населення Христинівщини з радістю зустріло звістку про те, що в Петрограді відбулася революція. На станції та в селі у березні 1917 року з'явилася відозва голови Уманського повітового продовольчого комітету Філіповського О. «Граждане сел и деревень». В ній оголошувалося запровадження своєрідної продрозверстки. Весь хліб, за винятком потрібного для прогодування своїх сімей, худоби і для посіву, вважався казенним і підлягав обов'язковій здачі державі по встановленій ціні. Повітовий продовольчий комітет закликав сіяти всю землю, свою і панську, справно ходити на роботу в панську економію і не вимагати з поміщиків великої плати.
Великі події покладали селяни на Українську Центральну Раду. Уманський повітовий селянський з'їзд, серед делегатів якого були і жителі с. Христинівки, надіслав вітання Центральній Раді, запевнив, що визнає її за вищий Український уряд (Відбудова держави. К., 1993 №3-с13).
Після перемоги більшовицького збройного повстання жовтня 1917 року одним з перших декретів нової влади був Декрет про землю, за яким вся поміщицька, церковна земля оголошувалася націоналізованою і передавалася селянам.
Це стало сигналом для виступу селянства. На початку листопада селяни села Христинівки вигнали з маєтків поміщиків Красицького, Семерецького і Терещенка, відібрали в них землю і розділили між бідняками. Уманська спілка землевласників, до якої входили і поміщики Христинівки, 14 листопада 1917 року писала до Центральної Ради: «Населенням захоплені всі маєтки, живий і мертвий інвентар, всі запаси. В маєтках погроми, розкрадання кормів та іншого майна. Жилі будинки розгромлені. Просимо якнайскоріше надіслати в Уманський повіт (район) збройні сили». («За честь хлібороба» 1963р. 5 грудня).
Лідери Центральної Ради допустили цілий ряд помилок. Не могли вони встояти і перед наступом більшовицьких військ. Вже 19 лютого 1918 року в Христинівку з Києва прибув загін червоноармійців на чолі з І.Куликом, який встановив радянську владу на станції та в селі. Лідери Центральної Ради змушені були запросити на допомогу війська Німеччини та Австрії, з якими підписали у Бресті 9 лютого 1918 року мирний договір. В березні 1918 року німецькі та австрійські війська вступили у села Христинівщини. Головною метою поставили пограбування селян, відновлення влади поміщиків, які негайно пред'явили претензії на свої колишні землі.
Німецька окупаційна влада розігнала Центральну Раду 29 квітня 1918 року. За часи гетьманування Павла Скоропадського (травень-листопад 1918 р) жителі села неодноразово піднімали повстання і разом з партизанами села Верхнячки не давали змогу окупантам грабувати села.
Поступово керівництво збройною боротьбою переходить до рук більшовиків. В селі з'являються більшовики, направлені Уманською об'єднаною організацією КП (б)У. Для підготовки і керівництва всезагального повстання створюється революційний комітет. Новостворений ревком одразу повів агітаційну роботу, поширюючи ідеї більшовизму серед робітників, службовців станції та села.
Уряд Директорії теж не знайшов підтримки серед христинівчан. Так 27 лютого 1919 року робітники і селяни Христинівки притиснули петлюрівські загони і разом з більшовицькими військами заволоділи станцією. Уманська газета «Известия» 29 березня 1919 року писала: Христинівська волость. Там організовано волосну раду. Зусиллям партійних керівників в селі організовано комбід.
Весною 1919 р. більшовики проводили політику під назвою «воєнного комунізму». Так під час вилучення хліба (на потреби революційній армії та робітникам) залишали лише по 1 пуду (16 кг) зерна на чоловіка в місяць. Комбіди зобов'язані були допомагати вилучати у заможних селян і середняків зерно. Трудове селянство всіляко, в тому числі і збройним шляхом, опиралося насильницькому вилученню хліба. Тому й не дивно, що виникло багато повстанських загонів. На території Христинівщини діяли загони Волинця, Клименка, Стецюри, Соколівського, Кобахи (Івана Гринчука).
В ході громадянської війни залізнична станція неодноразово захоплювалась різними збройними формуваннями (військами Тютюнника Ю.; у червні 1919 р., Клименка; у жовтні 1919 Денікіна; повстанцями Махна). Влітку 1919 року на станції Христинівка була розстріляна команда більшовицького бронепоїзда «Вуглекоп».
В складі радянських військ були добровольці – китайці 4-го інтернаціонального полку і бійці угорського кавалерійського дивізіону, які певний час квартирувалися на території села.
У грудні 1919 року денікінські війська були вибиті з Христинівки. 11 січня 1920 року через Христинівку пройшли частини 12 армії С.Меженінова, як і в попередні рази, більшовицькі війська принесли з собою Радянську владу. 25 травня 1920 року М.Калінін зробив зупинку агітпоїзда на ст. Христинівка. На площі між вокзалом і селищем було проведено багатолюдний мітинг. Калінін разом з Будьонним і Ворошиловим провів огляд дивізії 1-ї Кінної армії.
Основна маса селян хотіла бути господарем на своїй землі. Проте умови громадянської війни, коли влада постійно змінювалася, дуже утруднювали життя на селі.
З початком НЕПу було відмінено негайне створення колективних господарств, відновлювалася оренда землі, приватне землеволодіння і використання найманої праці. Селянське господарство в селі щодо кількості землі на той час поділялися на бідняцькі – 1-3 десятини, середняцькі – 4-6 десятин, заможні – 8-10 десятин землі. Життя селян, особливо бідняків, було дуже важким. Зі спогадів односельців, з харчів були хліб, картопля, 1 пляшка олії на тиждень. В деяких сім'ях після сніданку хліб закривали у скриню до вечора. Одяг був власного виробництва. Ті односельці, які працювали на залізниці, були забезпечені краще. Слід наголосити, що для освітлення осель використовували лій, жир; вогонь добували при допомозі кресала і губки; замість мила використовували глину, вапно і попіл. Запальнички і мило можна було обміняти (купити) на станції за значну кількість харчів (хліба, м'яса).
У 1920 році в селі був створений комітет незаможних селян, який став опорою партійних органів. А ще раніше (напр. 1919 р.) молодіжний (комсомольський) осередок, який був малочисельним (8-12 чоловік) і складався з найбідніших елементів села, наймитів. 20 серпня 1920 року загальні збори членів КСМУ вирішили відкрити школу для селян-комсомольців та робітників залізниці. Вона давала загальноосвітню підготовку та готувала молодь до вступу у технікум («Трибуна хлібороба» 1968 р., 26 жовтня).
В 1923 році створено Христинівський район з Христинівської та Верхняцької волостей з райцентром у селі Христинівка.
В 1927 році райцентр було перенесено у селище (нині м. Христинівка). Цього ж року молодь села взяла участь у районній спартакіаді Христинівщини.
Наш край в кінці 20-х - 30-х роках.
Після завершення відбудови народного господарства більшовицька партія приступила до будівництва основ соціалізму. Таку назву отримали глибокі перетворення у всіх сферах суспільного життя. Спочатку рух за колективізацію відбувався згідно ленінських принципів добровільності, поступовості, шляхом переконання. Держава пробувала надавати допомогу бідняцьким господарствам. Для підвищення і зміцнення незаможницьких колективів губернський сільський банк надавав кредити: на придбання реманенту, на землеустрій та інший. Незаможному селянству надавалися пільги: право придбати за зниженими цінах ліс, випасати на полях худобу після збору врожаю, безкоштовне навчання і лікування.
Всіляко заохочувалось створення товариств по спільному обробітку землі (ТСОЗ). Так з 1926 по 1928 рр. в селі діяла сільськогосподарська артіль, а в 1929 році в зв'язку з розширенням та збільшенням кількості її працівників було прийняте рішення про реорганізацію артілі в колгосп, який отримав назву «Серп». Колгосп спочатку поділявся на 6 частин (колгоспів) а через 3 роки залишилося 3 частини (колгоспи), які отримали власні назви – імені XVII Партз'їзду (після його проведення – 1934 р.), ім. XVIII партз'їзду – після його проведення в 1939 р., та ім. Калініна. Пн.-Зах. частина села (від Грабового, Олійникового кутків до Балкан – де клуб і вул. Заводська) – належали землям колгоспу ім. XVII партз'їзду; Пн.-Сх. частина села (Волинь, П'ятихатки, від Лірикового ставка до Заводяного або Коломійця кутка ) – належали землям колгоспу ім. Калініна; Пд.-Зах. частина села (де сучасна вул. Леніна, Кобалів куток, Шпильків куток, волость, та аж до вул. Кірова) – до речі найбільша територія, належала землям колгоспу ім. XVIII партз'їзду.
Слід згадати про паровий млин, який було збудовано в роки НЕПу євреєм Єлем Лембрзьким. Паровий млин був досить сучасним на той час. Свою с/г продукцію привозили на млин не тільки жителі Христинівки, а й Угловати, Шукайводи та Верхнячки. З припиненням НЕПу і початком колективізації млин припинив існування, а з часом був розграбований.
В 1929-1930 рр. в селі йшло посилене «добровільне» залучення селян до колгоспів: як згадують очевидці (Дядюк С.Ф., Кравчук Л.М) постійно проводилися персональні розмови, обходи дворів, різні натиски аж до відсидки селян в льоху. І одночасно проводилось розкуркулення, відбирання всього господарського майна, переселення в найгіршу у селі хату або аж вивезення всієї сім'ї на заслання на північ. Якщо селянин Христинівки мав 2-3 га землі, 1 корову та коня і не йшов в колгосп – його вважали куркулем. На нього накладали тверде завдання – здати державі 120 пудів зерна. Хто не погоджувався, того «уповноважені» заарештовували і забирали назавжди. їх подальша доля невідома.
Робота в колгоспі була важкою. Облік: людино-день, плата – 12 коп. Збирання, молотьба – вручну, великі податки. В 1932-1933 рр. трудодень становив 37 коп. в той же час в крамниці Івана Нерушака (знаходилась біля сучасної церкви) ціни були високі: пачка цигарок – 35 коп., цукор (1 кг) – 2 крб, чоботи – 32 крб.
Голод 1932-1933 рр. – страшна сторінка нашої історії. Не обминув він і наше село. Хоча, слід зазначити, що ситуація була значно кращою, порівняно з іншими селами району. Це пояснюється тим, що певна кількість жителів села працювала на залізниці та робітниками на підприємствах селища (станції) Христинівка, а вони отримували продпайок.
Зі слів очевидців (Олійника П.К.) «...зима 1933 була дуже холодною, паливо-було дефіцитом. Солома з дахів йшла на годівлю худобі, а на опалення пішли огорожі дворів, підсобні будівлі, хліви, комори... По селу їздив віз, який підбирав мертвих (і не завжди) дітей та дорослих. В селі в період голоду постійно існував пошук їстівного (мерзла картопля, гнилі буряки, корж з висівок, млинці з ліщинового цвіту). Коли почалися польові роботи, безпосередньо на полях організовували кухні, варили баланду. Однак ця мізерна підгодівля не рятувала».
Про кількість загиблих під час голоду важко говорити про точні цифри. Під час подвірного опитування (яке проводилось на поч. 1990 року і записано Кравчуком... є така цифра – 142 чол).
Але якщо порівняти з кількістю загиблих в селах Угловата (217) та Шукайвода, то очевидно, ця цифра є набагато більшою. Радянська влада постійно приховувала цей акт геноциду проти українства, не вівся облік померлих, замовчувався сам факт голоду. Ще одна трагічна сторінка історії нашого села – це сталінські репресії 1937-1938 рр. В нашому районі сталінським репресіям було піддано 814 чол., з яких до вищої міри засуджено 540 чол. За спогадами Дядюка Василя Микитовича (батько якого був репресований у 1937 р), інших односельців близько 90 чол. були заарештовані та засуджені за участь в «Антирадянській терористичній організації» та «Правотроцькістській диверсійно-шкідницькій організації». Більшість цих звинувачених і засуджених розстріляли. На сьогодні всі жертви репресій повністю реабілітовані.
Активно забрасывая девушку дорогими подарками, не стоит забывать о чувстве меры. Иначе вы рискуете оказаться в ситуации, когда вам волей-неволей придется на ней жениться из-за денег.
Погода
Співпраця
До уваги керівників підприємств, установ та організацій! Якщо у вас виникає потреба повідомити христинівчанам якусь інформацію, прозвітуватися про проведену роботу чи оприлюднити якісь інші матеріали (окрім реклами), надсилайте їх на E-Mail: admin@khrystynivka.com або через форму "Зв'язок з адміністрацією" і в найкоротші терміни Ваш матеріал з'явиться на сторінках нашого сайту. Розміщення БЕЗКОШТОВНЕ (за винятком рекламних матеріалів)
Ми будемо дуже вдячні, якщо Ви встановите нашу кнопку на сторінках Вашого сайту чи блогу
HTML-код
BB-код
HTML-код
BB-код
Статистика
Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Використання матерiалiв сайту "Провінційне містечко Христинівка" дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.khrystynivka.com Передрук, копiювання або вiдтворення iнформацiї, що мiстить підпис "Олександр Неситов" у будь-якiй формi суворо забороняється. Дозвіл на публікацію даних матеріалів можна отримати звернувшись безпосередньо до автора. Адміністрація сайту може не розділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за розміщені матеріали, коментарі користувачів, за достовірність приватних оголошень, привітань та реклами. недорогой ремонт квартир | моды cs
