Тисни на картинку та передплачуй газету "Христинівська сорока" не виходячи з дому
Реклама
Запрошуємо до співпраці
Шановні друзі!
Якщо у Вас є цікава інформація, Вам стало відомо, що десь щось сталося чи тільки має відбутися, почули нові христинівські плітки, або ж Ви переконані, що про щось потрібно написати - повідомляйте! E-Mail для зв'язку: Тел.: 063-810-54-36 097-704-51-82 (Неситов Олександр Віталійович) Конфіденційність гарантується. За цікаві повідомлення - невелика винагорода. Пишіть, телефонуйте. Можливо, подарунок чекає саме Вас!
Рід Анни Ахматової, від дня народження якої незабаром виповниться 120 років, походить зі Шполянщини.
Велика майстриня поетичного слова Анна Горенко мало знала про своїх предків по батьківській лінії. Її більше цікавили родинні легенди про "бабусю-татарку" на прізвище Ахматова. Можливо, саме тому вона обрала його своїм псевдонімом після того, як батько заборонив підписувати "декадентські" вірші родинним прізвищем... А між тим, родині Горенків було чим пишатися – нині ми знаємо про її історію набагато більше, ніж знала сама Анна Андріївна.
Московський дослідник родоводу Ахматової Вадим Черних твердить, що прадід поетеси по батьківській лінії, Андрій Горенко, походив з кріпаків поміщика Орлова, із села Матусів Черкаського повіту Київської губернії (тепер це Шполянський район). Народився Андрій Якович десь близько 1784 року. Призов у грудні 1805 року до армії по рекрутській повинності став для нього справжньою путівкою в життя – чоловік, який народився кріпаком, помер дворянином, а такі випадки в Російській імперії ставалися нечасто.
Дворянський титул Андрій Горенко виборов буквально на полі бою. Почав службу рядовим у 41-му єгерському полку, у складі якого брав участь у російсько-турецькій війні 1806-1812 років. Воював у Валахії та Болгарії. У 1810 році відзначився у битві біля ріки Темрук, де було взято в полон самого командувача турецького війська пашу Пехлівана. Коли розпочалася Вітчизняна війна 1812 року, Горенко бився з французами під Красним і Бородіном. За Бородінську битву Андрій Якович одержав срібну медаль. Пройшовши з полком увесь шлях до Парижа, він за взяття французької столиці нагороджений ще однією медаллю.
Під час війни з Наполеоном Андрій Горенко заслужив звання унтер-офіцера. Це звання дало змогу колишньому рекрутові одержати право на одруження. Він взяв шлюб з дівчиною на ім’я Мар’яна (на жаль, про неї нічого не відомо). А в грудні 1815 року Андрій Горенко став прапорщиком – у царській Росії це було перше офіцерське звання. Відповідно до тогочасних законів, кожен офіцер автоматично ставав дворянином, щоправда, передавати дворянство у спадок не міг.
Втім, син Андрія Яковича Антон (1818-1891) обійшовся й без цього. У 14 років він став юнгою Чорноморського артилерійського училища. Був професійним військовим, брав участь у Кримській війні і обороні Севастополя, одержав орден Св. Анни ІІІ ступеня і орден Св. Володимира IV ступеня, чим набув потомственне дворянство. Дослужився до звання полковника.
Дружина Ірина Іванівна народила йому двох синів, серед яких був і Андрій (1848-1915), батько Анни Ахматової. У десять років Андрій Антонович став кадетом Чорноморської штурманської роти. Кар’єра морського інженера підняла його до звання мічмана й посади викладача Морського училища у Санкт-Петербурзі. Мирне життя не сприяло швидкому просуванню по службі, і Андрій Антонович дослужився тільки до звання лейтенанта й ордена Св. Станіслава ІІІ ступеня. Більше того, кар’єра мало не обірвалася після того, як жандарми перехопили його приватні листи в Миколаїв, у яких легковажний Горенко переконував приятелів вступати у фіктивні шлюби, щоб звільняти дівчат "із болота задушливої атмосфери батьківської домівки". У часи підйому революційного руху поліція дмухала й на холодну воду, тому лейтенанта Горенка визнали... неблагонадійним. Андрія Антоновича мало не відправили у заслання, але його справа потрапила до рук одного з керівників Петербурзького охоронного відділення, і той припинив її.
Кілька років Андрій Горенко плавав старшим штурманом на різних суднах, після чого, у віці 39 років, звільнився з військового флоту у званні капітана ІІ рангу й оселився з родиною в Одесі. Тут він працював у місцевій пресі. 1890 року він з дружиною Інною Еразмівною і трьома дітьми, серед яких була й Анна Андріївна, перебрався в Санкт-Петербург. На цивільній службі він дослужився до звання статського радника (для порівняння: таке цивільне звання мали віце-губернатори). Після цього Андрій Горенко залишив свою родину, чим викликав багаторічну нелюбов до себе з боку дочки Анни. Втім, коли він тяжко захворів, поетеса доглядала батька до самої його смерті.
Надзвичайно цікаво, за даними дослідників В. Лобицина і В. Дядичева, склалася й доля брата Анни Ахматової – Віктора Горенка (1896-1976). Перед революцією мічман Горенко служив на одному з кораблів Чорноморського флоту. У грудні 1917 року повсталі матроси заходилися розстрілювати офіцерів. Про загибель Віктора повідомили його родині, і Анна Андріївна написала з цього приводу натхненний поминальний вірш. Але насправді Вікторові довелося врятуватися – перед самим арештом він пішки пішов із Севастополя, добрався до Владивостока, а звідти – в Китай і Америку. В Нью-Йорку він, 58 років тому оплаканий сестрою-поетесою, помер 80-річним дідом...
ДОВІДКА "ПРЕС-ЦЕНТРУ":
Анна Андріївна Горенко (псевдонім Анна Ахматова, 23 червня 1889 – 5 березня 1966), відома не лише як поетеса, прозаїк, літературознавець, перекладач (переклала на російську мову, зокрема, поезії Івана Франка), але й як людина надзвичайно драматичної долі. Її колишнього чоловіка Миколу Гумільова було розстріляно 1921 року за звинуваченням у заколоті, єдиного сина Льва Гумільова (у майбутньому – відомого історика-етнолога і поета) тримали в ув’язненні більше 10 років, чоловіка Миколу Пуніна тримали в таборах до самої смерті. Саму поетесу піддавали несправедливій критиці, десятиліттями не друкували, а з середини 1930-х років до кінця життя видавали з численними правками...
Підготував: Максим СТЕПАНОВ Газета "Прес Центр" №24 (204) від 17.06.2009 р.
Застойные времена, муж затарился дефицитными консервами. На работе организовался сабонтуйчик, все принес кто что смог. Чтобы не морочить себе голову принесла несколько баночек. Один из сотрудников открывая "язык в собственном соку" совершенно искренне восклицает:"Это что, в слюнях что-ли?"...
Погода
Співпраця
До уваги керівників підприємств, установ та організацій! Якщо у вас виникає потреба повідомити христинівчанам якусь інформацію, прозвітуватися про проведену роботу чи оприлюднити якісь інші матеріали (окрім реклами), надсилайте їх на E-Mail: admin@khrystynivka.com або через форму "Зв'язок з адміністрацією" і в найкоротші терміни Ваш матеріал з'явиться на сторінках нашого сайту. Розміщення БЕЗКОШТОВНЕ (за винятком рекламних матеріалів)
Ми будемо дуже вдячні, якщо Ви встановите нашу кнопку на сторінках Вашого сайту чи блогу
HTML-код
BB-код
HTML-код
BB-код
Статистика
Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0
Використання матерiалiв сайту "Провінційне містечко Христинівка" дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.khrystynivka.com Передрук, копiювання або вiдтворення iнформацiї, що мiстить підпис "Олександр Неситов" у будь-якiй формi суворо забороняється. Дозвіл на публікацію даних матеріалів можна отримати звернувшись безпосередньо до автора. Адміністрація сайту може не розділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за розміщені матеріали, коментарі користувачів, за достовірність приватних оголошень, привітань та реклами.
Рід Анни Ахматової, від дня народження якої незабаром виповниться 120 років, походить зі Шполянщини.
