Тисни на картинку та передплачуй газету "Христинівська сорока" не виходячи з дому
Реклама
Запрошуємо до співпраці
Шановні друзі!
Якщо у Вас є цікава інформація, Вам стало відомо, що десь щось сталося чи тільки має відбутися, почули нові христинівські плітки, або ж Ви переконані, що про щось потрібно написати - повідомляйте! E-Mail для зв'язку: Тел.: 063-810-54-36 097-704-51-82 (Неситов Олександр Віталійович) Конфіденційність гарантується. За цікаві повідомлення - невелика винагорода. Пишіть, телефонуйте. Можливо, подарунок чекає саме Вас!
Головна » 2010 » Листопад » 2 » Залишившись без матері маленькі діти жили самі у будинку
18:14
Залишившись без матері маленькі діти жили самі у будинку
Здавалося, і на дворі ХХІ століття, і живемо ми у європейській країні, але інколи трапляються випадки, які просто не вкладаються в рамки здорового глузду цивілізованого європейця. Кілька днів тому до нашої редакції зателефонувала жінка і не представившись повідомила: в Пеніжково трьох дітей забрали до дитячого притулку. Якщо це вас цікавить – приїжджайте, подивитесь в яких умовах вони жили.
Перше, що кинулося в очі в селі Пеніжково – закинута будівля колишнього дитячого садочка. Тут уже залишилися лише стіни та ще вцілів дах, а вікон та дверей давно немає. Про те, що тут колись лунав дзвінкий дитячий сміх нагадує хіба що зварений з прутів та вже поіржавілий літак, на якому діти колись уявляли себе пілотами та мріяли… А колись цей дитячий садок впевнено тримав одне з перших місць в районі.
Рухаючись далі селом, ми поступово відновлювали всю ту жахливу страшну історію, в результаті якої троє дітей опинилися в дитячому притулку.
Оксана Маруник (ім’я змінено – авт.) народила аж шестеро дітей. Найменшому – рік і кілька місяців, старшому – майже вісімнадцять. Всі діти народжені від різних чоловіків, а сама Оксана в шлюбі не перебуває. А нещодавно знайшла собі нового чоловіка, взяла найменшу дитину та й поїхала до нього аж у Москву. Так з липня в селі і не з’являлася. А діти залишилися у хаті самі. Доглядати за ними мала 58-річна бабуся, але як виявилося, бабусі онуки потрібні не більше, аніж цій мамі діти. Вона ще молода і, як говорять у селі, також знайшла собі кавалера, а про онуків зовсім забула. Діти спали на підлозі та харчувалися, чим доведеться.
– Ця сім’я ніколи в нормальних умовах не жила, – розповідають у школі. – Держава мамі платить на дітей чималі гроші, але мама за дітьми майже не дивиться. Тепер поїхала в Москву, а зобов’язання доглядати дітей взяла на себе баба, та вона теж зловживає алкоголем. Всі ці діти з різними іменами по-батькові і від кого вони залишається лише здогадуватись.
– Нещодавно зустрічав їх бабусю, – продовжує директор школи Клим Єфремович Рура. – Вона мені й каже: «А що я можу зробити, мати поїхала, ні грошей, ні вдягнутися за що немає, і ці діти ходять та ночують по сусідах. Знайшли в Христинівці їх тітку, то вона й купила зошити, дещо вдягнутися, щоб Женя могла піти в школу». Я скільки пропрацював таких сімей ще не бачив, щоб діти ходили по селі, і ні топити чим в хаті, ні їсти в них не було.
А шестирічна дівчинка з цієї сім’ї до першого класу в цьому році так і не пішла. Як стверджує директор школи, їх бабуся написала заяву з проханням залишити дитину ще на рік у дитячому садку, мотивуючи тим, що мама відсутня, дитина до школи не готова і не зібрана, а вона, як пенсіонер, не в змозі цього зробити.
– Я ж не можу насильно забрати до школи дитину, якщо бабушка не пускає і каже, що в неї немає грошей зібрати та вдягнути дитину до школи, – заперечує Клим Єфремович на запитання про виконання всеобучу. – А діти ці і розумні, і старанні, і швидко засвоюють навчальний матеріал.
Нещодавно під час планового огляду дітей молода фельдшер місцевого ФАПу виявила в десятирічної Жені педикульоз і, звісно ж, відправила її додому. Повідомили про це і бабусі.
Пройшло два тижні. Женя до школи так і не повернулася, тож фельдшер відвідала її вдома. Те що вона там побачила її настільки вжахнуло, що цього ж дня про все дізналися в службі у справах дітей Христинівської райдержадміністрації.
Начальник служби у справах дітей Христинівської райдержадміністрації Н.П. Адаменко, головний спеціаліст служби у справах дітей В.О. Сімоник та методист з охорони дитинства відділу освіти РДА Л.А. Дейдиш негайно виїхали на місце події. Від жаху, який побачили у старій сільській хаті з побитими вікнами та дверима, навіть люди, яким до подібних трагедій не звикати, оціпеніли – чорне абсолютно все – стіни, підлога, стеля, чорне те, що колись було посудом, чорне те, що колись було меблями. Назустріч вийшла десятирічна дівчинка із закутаною головою та в подертій із засуканими рукавами дорослій куртці. Вся голова, шия та вуха Жені від укусів вошей перетворилися на одну суцільну рану. А в куточку серед лахміття на підлозі ворушилися ще двоє дівчаток – віком три і шість років. Вони навіть не запитали куди їх забирають, тихенько зібралися, допомогли одне одному вдягнутися, притулилися в куточку в автобусі, як кошенята без кішки… Так і доїхали до обласного міжрегіонального притулку для дітей м. Умані.
– Їх мама поїхала в Москву. Вже місяць не дзвонить і не пише. Я її адреси не знаю, – розповідає бабуся, яка повинна була доглядати цих дітей. – Грошей у мене немає. А я ще й виплачую кредит, а пенсії – 500 гривень. Де я візьму гроші всіх нагодувати й одягнути. Скільки могла, на стільки і одягла. Дочка з дітьми винаймала у сусіда хату, а потім вчасно не розплатилися, хазяїн приїхав і викинув їх з речами з цієї хати. Тоді вони вже прийшли до мене. Дочка раніше дзвонила, обіцяла приїхати ще 3 вересня, але не приїхала. Чоловік її сильно побив, та й телефон розбив, ось вона, мабуть, подзвонити і не може. Телефонували до нього – він відключає телефон.
В сільській раді також кажуть, що з мамою цих дітей зв’язатися не можуть, та й не знають де вона перебуває. Нібито, кажуть, що в Москві. Двоє старших дітей (16 і 18 років) і поросятко купили, то горіхів наб’ють і здадуть. Ось так ці діти і живуть. Існують. Михайло навчається в Уманському ПТУ.
Кажуть, діти «безгрішні, невинні», й «бути дитиною – добре». Та не завжди дитина щаслива, коли в неї є сім’я, і не завжди нещасна, коли називають сиротою. Важко бачити засмучені оченята тих діток, яких покинула матір! Сьогодні це стає «нормальним» явищем, якби гірко це не звучало. Невже важко зрозуміти, що це маленьке янголятко не винне, що так трапляється. Але часто воно ж і стає «вигаданою» причиною проблем батьків, які мабуть не зрозуміють ніколи, що дитятко це щастя! Якщо наші діти надалі страждатимуть від халатності батьків, то про яке майбутнє суспільство можна говорити? Дитина – це найвища цінність!!! А тому дитинство потрібно берегти , робити все можливе щоб дитина відчувала любов, тепло, була повноцінним членом сім’ї!
Виконуюча обов’язки начальника відділу освіти Неля Іванівна Козлова коментуючи цю історію стверджує, що відділ освіти буде і надалі продовжувати виявляти таких дітей, таких мам і ніколи не залишить дітей подібним нерадивим мамам.
– І шкільному громадському інспектору, і класному керівнику потрібно було вже давно бити тривогу про те, що вже кілька місяців, як ця мама покинула дітей, – переконана начальник служби у справах дітей Надія Петрівна Адаменко. – Чому ця сім’я не перебувала в нас на обліку, як неблагополучна? Та тому, що всі в один голос стверджували, що в Пеніжкові неблагополучних сімей немає. В селі в школу ходить трошки більше 40 дітей – у великій школі це півтора класи. У кожному класі є свій класний керівник, є завуч по виховній роботі, є педагог-організатор, є громадський інспектор. Мені здається, що педагогів там більш, аніж достатньо, щоб відвідати вдома кожну дитину і подивитись хто в яких умовах живе. Я вважаю, що це недогляд та не неналежне виконання службових обов’язків і класного керівника, і директора, і заступника директора, і громадського інспектора, і педагога-організатора, і практично всього педагогічного колективу. Всі ж бояться, щоб школу через малу кількість дітей не закрили, ось через це і замовчували.
PS. Так, на жаль, є батьки без совісті і моралі. Боляче, коли матір позбавляють батьківських прав, або у неї забирають дітей. Здається, більшої кари для жінки нема, але ж ні… Є й такі «матусі», які самі відмовляються від своїх дітей. І на це в них є різні причини. Якщо ж батьки не виконують обов’язків щодо дитини, то повинні відповідати за державними законами. Втім, є ще й неписані закони – людські чи Божі. Як би хотілося, щоб це розуміли батьки, котрі залишають дітей напризволяще.
А що відчувають покинуті діти? Протягом всього часу поїздки та оформлення до притулку дівчатка жодного разу не посміхнулися. Мабуть, за їх невеликий вік із ними поруч не було людини, яка посміхалася. Як складеться доля у пеніжківських дівчаток – Жені, Марії та Юлі? Невже вони так і не навчаться посміхатися?
Знову і знову повертаюся думками в кімнату, де на підлозі серед лахміття жили дівчатка. А звідти думки вириваються і летять до жінки, яка дала їм життя і призначила таку долю:
«…Де ти, мамо? Чому в долонях не тримаєш рученят дочок і синів? Чому не чуєш сама себе? Адже десь у тобі, в серці, в душі залишилися той останній день, остання хвилина, останній погляд маленьких рідних оченят. Ти – мама! Незважаючи на те, що не виховуєш своїх дітей, не співаєш їм колискових, не ти накриваєш їх вночі теплою ковдрою. За тебе це тепер роблять інші. Ці інші, чужі люди, стали для твоїх крихіток найріднішими. Чому вони, а не ти? Ти ж можеш усе це робити сама. Які обставини змусили тебе позбавити саму себе материнства, не дають сил, щоби прийти до своєї кровинки. Прийди хоч раз, а за ним ще один, ще, а з часом прийди і забери з собою назавжди в свій дім своїх дівчаток – схожих чи навіть і не схожих на тебе. Бо ти – мама!
Де ти, мамо? Задумайся. Зупини мить. Сідаючи до столу, подумай, що біля тебе могли бути і твої діти.
Твої діти не живуть з тобою. Ти їм призначила іншу долю. І тепер у них інша велика родина, з якою вони зустрічають ранок і проводжають вечір із надією, що завтра прийде мама. З цими мріями засинають діти-сироти. А про що думаєш ти пізніми вечорами? Спиш? Мабуть, інколи ні. Ти все-таки жінка. І хоча не чуєш уночі дитячого плачу, знай, що прокинулася саме від нього. Серце серцем можна віднайти через роки, через усі біди і негаразди, які тебе і твоїх дітей розділили на два береги. Береги не сходяться, а люди завжди можуть зійтися.
Де ти, мамо? Чи можна тебе так називати? Чи болить у тебе серце, коли бачиш чужих дітей? Подивися на щасливих людей. І ти зі своєю дитинкою могла б бути щасливою. Хіба твоє серце не чує голосу серця твоїх крихіток? Невже у твоїй душі не щемить біль душі твого дитяти? Ти – мама. Ти повинна це відчувати. Це твоя частинка, твоя кровинка. Ви маєте бути разом. Ви потрібні один одному, як ніхто не потрібен нікому в усьому світі. Ви – мати і дитина, ви – рідні, ви – єдине, святе й нероздільне.
Де ти, мамо? Для кого живеш? Для себе і своєї мети? А хто потурбується про твоїх діток? Чужі люди? Так. Але ж твоїй кровинці потрібні саме твоя ласка і твоє добре слово.
А чи задумалася ти, як називатимуть твою дитину? Дочкою? Навряд. Ким вона буде все життя? Сиротою? Так.
Тебе ніхто ніколи так не чекатиме, як твої крихітки, котрих ти змогла залишити самих напередодні лютої зими. На що ти мала тоді надію? Що твоїх дітей хтось знайде і зігріє чи … хотіла позбавити їх життя?
Якщо не сьогодні, то згодом ти все зрозумієш. Але не барися. Можливо своїй дитині ти потрібна саме цієї хвилини»…
Олександр Неситов У статті використано уривок з книги Ольги Казимирович «Поговори зі мною про життя»
Буде не зайвим зробити рейд по всіх селах району та й у самій Христинівці. І не треба чекати щоб хтось повідомив про щось жахливе, а потім обвинувачувати когось у недогляді. Це стало повсякденним. Тільки не треба робити потім круглі очі та говорити "Ми і не уявляли!". Діти це жахливо! А старі люди це не наш гріх, що вони так живуть? Я сам був свідком як старенька бабуся умовляла лікаря покласти її в лікарню "Бо я зими в холодній хаті не переживу". Черствіє душа у людей. Можливо хоть ця статья зашевелить людську совість.
Жена нового русского жалуется подруге: - Представляешь, недавно прошу у него 200 долларов на салон красоты, а он, сволочь, посмотрел на меня и дал 500!
Погода
Співпраця
До уваги керівників підприємств, установ та організацій! Якщо у вас виникає потреба повідомити христинівчанам якусь інформацію, прозвітуватися про проведену роботу чи оприлюднити якісь інші матеріали (окрім реклами), надсилайте їх на E-Mail: admin@khrystynivka.com або через форму "Зв'язок з адміністрацією" і в найкоротші терміни Ваш матеріал з'явиться на сторінках нашого сайту. Розміщення БЕЗКОШТОВНЕ (за винятком рекламних матеріалів)
Ми будемо дуже вдячні, якщо Ви встановите нашу кнопку на сторінках Вашого сайту чи блогу
HTML-код
BB-код
HTML-код
BB-код
Статистика
Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Використання матерiалiв сайту "Провінційне містечко Христинівка" дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.khrystynivka.com Передрук, копiювання або вiдтворення iнформацiї, що мiстить підпис "Олександр Неситов" у будь-якiй формi суворо забороняється. Дозвіл на публікацію даних матеріалів можна отримати звернувшись безпосередньо до автора. Адміністрація сайту може не розділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за розміщені матеріали, коментарі користувачів, за достовірність приватних оголошень, привітань та реклами.
«…Де ти, мамо? Чому в долонях не тримаєш рученят дочок і синів? Чому не чуєш сама себе? Адже десь у тобі, в серці, в душі залишилися той останній день, остання хвилина, останній погляд маленьких рідних оченят. Ти – мама! Незважаючи на те, що не виховуєш своїх дітей, не співаєш їм колискових, не ти накриваєш їх вночі теплою ковдрою. За тебе це тепер роблять інші. Ці інші, чужі люди, стали для твоїх крихіток найріднішими. Чому вони, а не ти? Ти ж можеш усе це робити сама. Які обставини змусили тебе позбавити саму себе материнства, не дають сил, щоби прийти до своєї кровинки. Прийди хоч раз, а за ним ще один, ще, а з часом прийди і забери з собою назавжди в свій дім своїх дівчаток – схожих чи навіть і не схожих на тебе. Бо ти – мама!
