Тисни на картинку та передплачуй газету "Христинівська сорока" не виходячи з дому
Реклама
Запрошуємо до співпраці
Шановні друзі!
Якщо у Вас є цікава інформація, Вам стало відомо, що десь щось сталося чи тільки має відбутися, почули нові христинівські плітки, або ж Ви переконані, що про щось потрібно написати - повідомляйте! E-Mail для зв'язку: Тел.: 063-810-54-36 097-704-51-82 (Неситов Олександр Віталійович) Конфіденційність гарантується. За цікаві повідомлення - невелика винагорода. Пишіть, телефонуйте. Можливо, подарунок чекає саме Вас!
«І вдягнеш Арона в священні ризи; помажеш його і освятиш його, щоб служив мені священиком» (Вих. 40,13). «Бо його вибрав Господь, Бог твій, з-поміж усіх твоїх поколінь, щоб він стояв на службі в ім'я Господа..." (Втор. 18, 5).
Священик – не святий, не святитель, а саме священик. Це слово відоме нам із дитинства, і коли ми його чуємо, то в нашій уяві постає поважний чоловік, який нібито є таким, як і інші, але водночас відрізняється від загалу. Священик завжди перебуває в центрі уваги, це людина особлива, яка, здавалося б, не має права на помилку, тим більше на вчинення навіть легкого гріха. З давніх-давен священик у громаді був уособленням не тільки святості, а й інтелігентності, прикладом для інших, і саме за його поведінкою визначали моральну поведінку у суспільстві.
Священик – це смертна людина, яка має величезний привілей бути посередником між Богом і людьми, перетворювати хліб і вино на Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа, засвідчувати покаяння перед Богом людини в гріхах, чим перевищує навіть самих ангелів, які мають змогу постійно перебувати в благодаті Божій і оглядати невимовний Божий образ. Та далеко не кожна людина усвідомлює собі постать і особистість священика, яким він насправді є, що чинить, а часто бачить священство як одну з багатьох «професій», спосіб заробітку грошей. Психологія сучасної людини більше ґрунтується на матеріальному боці життя, внаслідок чого фундаментальні колись духовні цінності стають архаїчними сільськими пережитками і втрачають своє первинне значення. Для сучасної, особливо молодої, людини релігія стає обтяжливим ритуалом, без якого можна обійтися, адже головною стала філософія вседозволеності, коли життям треба насолоджуватись, а не обмежувати себе якимись певними релігійними правилами. До чого мандрує цей світ? Невже така тенденція збережеться в майбутньому, якими будуть наслідки?
Та й чи всі священики відповідають високим нормам, які ставляться до священика? Без молитви і віри священство перетворюється на звичайну професію чи спеціальність, яку можна здобути кожному юнакові для покращення свого матеріального стану. Пастирське служіння зводиться лише до формальної відправи Богослужінь і уділяння Святих Тайн. Без цих двох постулатів священство втрачає свою сутність і сенс. Йому Богом дано більше, ніж іншим, але від нього і більше буде вимагатися.
Історія одного сільського священика досить цікава та суперечлива. Сільський учитель ще на початку цього століття став священиком та і далі продовжував працювати у школі, навчаючи дітей фізики, інформатики і трудового навчання. Священицька робота відбирала дедалі більше часу і згодом він відмовився від викладання кількох предметів, залишивши за собою лише кілька годин трудового навчання. Та навіть і ці два неповних робочих дні в школі інколи викликали певні незручності в проведенні стабільного навчально-виховного процесу, адже час від часу доводилося корегувати розклад уроків, вносити в нього тимчасові зміни, підлаштовуючись під релігійні свята, чи чиїсь похорони, щоб учитель та священик за сумісництвом зміг відслужити церковні релігійні обряди, а свої уроки в школі провести в інший день та час. Певний час так і було, та потім нова адміністрація школи, незважаючи на присвоєну учителю, під час атестації напередодні, першу кваліфікаційну категорію, за словами святого отця, поставила його перед вибором: або школа, або церква; або звільняєшся сам, або по статті. Вибравши церкву, священик написав заяву на звільнення зі школи та кілька скарг вищому керівництву освіти. Звичайно ж це нічим не допомогло, так як заява написана «за власним бажанням», а доказів якогось примусу, крім слів священика, немає. Спробував влаштуватися знову назад у школу на одну з вакантних посад – відмовили. Виник ще більший конфлікт між ним та директором школи, в ході якого він навіть надіслав директорці гнівну SMS з погрозами. Цікавий поворот подій… Чи припустимі такі діяння пастиря людських душ? Та і чи дозволено примушувати до звільнення неугодних начальству працівників? Не нам їх судити. Повністю правих чи винуватих сторін в цій історії немає.
* * *
Ця довга цікава історія, яка тягнеться вже кілька років, викладена в цій статті лише в кількох словах, наштовхнула мене на думку поспілкуватися з Благочинним в Христинівському районі отцем Василієм, який, можна сказати, є мирським начальником цього священика, та порозмовляти про роботу церкви та священнослужителів у Христинівському районі та в Україні.
– Що потрібно, щоб стати священиком?
– Потрібна добра воля людини та бажання бути священиком, тому що священик – це служіння перш за все Богу, але разом з цим це і служіння людям. Якщо людина не звикла ділитися собою з іншими вона священиком бути не може. Хоча є в церкві таке поняття як вибрані люди, як казав у Євангелії Ісус Христос: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав». Тобто сан священика зумовлений тим, що якщо дійсно тебе обрали, ти обрав Бога, то і будеш разом із ним.
Якщо розділити поетапно, то, зрозуміло ж, що, по-перше, потрібна і певна освіта: як вища так і духовна. По-друге, хоча б три роки безумовного послуху церкві, що включає в себе постійне відвідування церкви, виконання всіх церковних приписів, навчання жити життям церкви. Якщо всі ці умови виконані, цілком ймовірно, що людина може стати священиком. Найголовніше – у людини до цього має бути покликання.
Також хотілося б ще зазначити одну річ, що на території колишнього Радянського Союзу було всього три духовні семінарії – в Санкт-Петербурзі, Одесі та Москві. І коли у 1988 році була надана свобода віри та церкви, зіткнулися з проблемою кадрового забезпечення. В ті роки до церкви прийшла сила-силенна людей із зовсім різних сфер. Скажімо, офіцер, звільняючись із армії, ставав священиком, інженер, втративши роботу, ставав священиком, і так багато-багато інших людей різними шляхами ставали священнослужителями і церква почала дедалі частіше стикатися з непрофесіоналізмом священиків.
– Тобто багато людей в той час просто змінили свою роботу та професію. А чи коректно священство називати професією?
– Я вважаю, що є такі професії, які називати професіями неможна. Це такі професії, як лікар, учитель, військовий, журналіст… Людина повинна мати до цього покликання. Це ті люди, які мають бути віддані своїй роботі. Але, тим не менш, ці спеціальності називають професіями. Так само можна і священство назвати професією, тому що священик працює як і інші люди і потребує за цей труд якоїсь винагороди. Журналіст пише статті, військовий захищає батьківщину, лікар проводить операції та рятує життя, учитель навчає дітей, а священик проводить обряди хрещення, вінчання, похорон, богослужіння – і це теж праця. Хоча, звичайно, і недоречно священство називати професією, тому що журналіст може змінити свою професію на військового, лікар стати учителем, а справжній істинний священик назавжди залишиться священиком і відмовитись від цього його ніхто примусити не зможе. Священик – це на все життя і тому ми і не можемо назвати священство професією в повному розумінні цього слова.
– Хто я як приймає священиків «на роботу»? Нещодавно нам стало відомо, що один із сільських священиків стоїть на обліку у центрі зайнятості як безробітний та отримує відповідні виплати від держави. І з точки зору закону він правий, так як втративши роботу офіційно став безробітним. Але ж він виконує роботу священика, отримуючи за це якусь винагороду, і називати його безробітним буде повним абсурдом?
– Система в нашій країні майже не відповідає європейським стандартам. Я навчався в Німеччині і познайомився з їх моделлю співпраці церкви і держави. У них на найвищому державному рівні зареєстровані дві церкви: Католицька церква Німеччини та Лютеранська церква Німеччини. Якщо людина належить до тієї чи іншої церкви, вона сплачує один відсоток від своєї заробітної плати на церкву, а держава, в свою чергу, витрачає ці кошти на виплату офіційної заробітної плати священикам цих двох основних церков. Всі інші релігії у Німеччині дозволені, але там існує поняття традиційних та нетрадиційних релігій, є і заборонені, які там визнані деструктивними чи обманними. Насамперед це пов’язано з медициною, коли вирішується чи не шкодить релігія психічному або тілесному здоров’ю людини. Тобто визначення дозволеної чи забороненої релігії дають лікарі. Хотілося б зазначити, що деякі із заборонених там релігійних конфесій у нас дозволені та успішно розвиваються.
В Німеччині всі церкви в якійсь мірі доброчинно ставляться до положень держави, а держава, в свою чергу, з розумінням ставиться до церкви. У нас же священик повинен гроші заробити сам – їхати на хрестини чи похорони, витрачати свій час і за це, відповідно, отримати якесь відшкодування.
В Україні релігія повністю відділена від держави і священик, про якого Ви запитали, в даному випадку виступає як звільнений вчитель. Держава повністю відділяє священиків, стаж роботи священика державою не фіксується, як і не заробляється пенсія. Єдине, що було зроблено останнім часом – це дозвіл священикам укладати договори з пенсійним фондом та здійснювати пенсійні відрахування, як це роблять, наприклад, приватні підприємці. Тобто в даному випадку цей священик має повне право перебувати на обліку в центрі зайнятості, хоча і хочу зазначити, що це перший, та й, мабуть, єдиний подібний випадок, можна сказати, нонсенс. Скажімо, моя сім’я цілком могла б скористатися правом на субсидію на газ (у мене троє дітей), але розуміючи, що, можливо, комусь субсидія більш необхідна, а ми все-таки якось обходимось, я навіть і не подаю документів на її оформлення.
Рівень життя священика – це показник рівня життя населення. Якщо люди живуть багато, то й священик добре живе, якщо люди живуть бідно, то й священик бідує. Адже прибутки церкви залежать від прибутків її прихожан.
– Отже прибутки священика не фіксуються. Але ж інколи виникає потреба подання довідки про прибуток у ту, чи іншу установу. Де і як священики отримують такі довідки?
– Такі довідки видає Благочинний, в даному випадку я. І видаю такі довідки всім своїм священикам, кому це потрібно. Вони встановленої форми та завірені печаткою, яка зареєстрована в органах юстиції. Взагалі, в кожного зареєстрованого приходу (а в Христинівському районі їх десять) може бути своя печатка, але в силу того, що не всі священики в змозі витрачати гроші на її виготовлення і реєстрацію через дуже мізерні надходження коштів, такі печатки не виготовляються. Та і немає особливої потреби у їх існуванні. Прибутки сільських священиків досить таки мізерні, хоча, за час мого благочиння, у нас в районі три храми вже побудовано та ще п’ять будується. Всі вони побудовані за кошти громади або благодійників. Священики працюють, моляться, і храми будують, і на життя вистачає, і немає потреби іти просити гроші в центру зайнятості. Але, як кажуть, в кожній сім’ї є якісь свої питання. Священик тісно пов’язаний із людьми і якщо він щось неправильно робить чи не може знайти спільної мови з людьми – він ніколи не буде священиком, люди, як єдиний організм, його просто відторгнуть від себе, і він буде змушений залишити свій прихід.
* * *
Тож, підсумовуючи сказане, можна підвести підсумки, що кожен священик має бути готовим вирішувати нагальні та актуальні питання церковного життя, зберігати не лише єдність своєї церкви, а й знаходити шляхи взаєморозуміння між християнами різних конфесій. Має бути готовим стати мучеником за віру, якщо цього буде потрібно, і як це часто було протягом історії християнства. Священик має бути втіленням святості, взірцем для наслідування у духовному житті. Він той, який іде в ногу з часом і одночасно проповідує одвічні християнські цінності та істини, власним прикладом переконує в їх дієвості і необхідності. Він той, хто завжди вислухає, порадить, допоможе і не тільки відпускає гріхи, будучи інструментом Бога, але й дає добру раду людині, яка знаходиться у скрутному становищі і не знає, як далі діяти, оберігаючи її від розчарування та чинення інших, численніших і важчих гріхів. Він не старається всім догодити, що у його поведінці було б тільки проявом відсутності життєвого досвіду, а вміє налагодити діалог з будь-якою людиною, навіть якщо вона дотримується іншого віросповідання. Він повинен бути добрим місіонером, тобто нести слово Боже усім вірним – мирянам своєї спільноти, і тим, хто вважає себе практикуючими християнами, і тим, кого інші вважають великими грішниками. У всьому цьому полягає основна місія достойного священика: спасати як добрий пастир своїм прикладом і повсякденною наполегливою працею, якомога більше людей прихиляючи до Бога. Правильне священицьке служіння не зводиться до якоїсь однієї формальної роботи, а потребує самовідданої праці у багатьох напрямках християнського життя. Лише тоді можна принести людям максимальну користь, а Богу – радість і прославу.
Звичайно, священик також людина і має свої будні, крім того він також не позбавлений боротьби з найрізноманітнішими спокусами, які рано чи пізно дають про себе знати кожній людині, а тому гідне священицьке служіння вимагає не лише великої фізичної спроможності, але й великої душевної самовіддачі і самопожертви на благо ближніх.
Тільки по-справжньому відчуваючи Боже покликання, людина може стати добрим слугою Христа – хорошим священиком. Якщо чоловік стає священиком, не відчуваючи того особливого поклику Господа, того внутрішнього голосу, який каже, чого людина має прагнути, він ніколи не буде справжнім пресвітером і дійсної користі людям як добрий пастир не принесе. Буде ставитися до священства як до професії і вважатиме щоденне священнодіяння рутинною працею, за яку захоче чималої платні від церкви і від людей.
Наш світ – це світ грошей, влади, обману. Невже все це скоро витіснить із наших сердець фундаментальні християнські істини, постулати, норми? Основне завдання духовенства на сьогодні – прихилити до лона Церкви якомога більше людей, своєю щоденною самовідданою працею засвідчувати істинність християнської віри, наповнити нашу духовну сферу не символічними ритуалами, а живим Божим словом: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5, 16).
Олександр Неситов В статті використані цитати з Біблії та матеріали інтернет-видань
Известно, что в правильно поставленном вопросе содержится 50% ответа. Но только в русском языке может быть до 100%, например: "Куда нахрен все это девать?"
Погода
Співпраця
До уваги керівників підприємств, установ та організацій! Якщо у вас виникає потреба повідомити христинівчанам якусь інформацію, прозвітуватися про проведену роботу чи оприлюднити якісь інші матеріали (окрім реклами), надсилайте їх на E-Mail: admin@khrystynivka.com або через форму "Зв'язок з адміністрацією" і в найкоротші терміни Ваш матеріал з'явиться на сторінках нашого сайту. Розміщення БЕЗКОШТОВНЕ (за винятком рекламних матеріалів)
Ми будемо дуже вдячні, якщо Ви встановите нашу кнопку на сторінках Вашого сайту чи блогу
HTML-код
BB-код
HTML-код
BB-код
Статистика
Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Використання матерiалiв сайту "Провінційне містечко Христинівка" дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.khrystynivka.com Передрук, копiювання або вiдтворення iнформацiї, що мiстить підпис "Олександр Неситов" у будь-якiй формi суворо забороняється. Дозвіл на публікацію даних матеріалів можна отримати звернувшись безпосередньо до автора. Адміністрація сайту може не розділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за розміщені матеріали, коментарі користувачів, за достовірність приватних оголошень, привітань та реклами.
