Тисни на картинку та передплачуй газету "Христинівська сорока" не виходячи з дому
Реклама
Запрошуємо до співпраці
Шановні друзі!
Якщо у Вас є цікава інформація, Вам стало відомо, що десь щось сталося чи тільки має відбутися, почули нові христинівські плітки, або ж Ви переконані, що про щось потрібно написати - повідомляйте! E-Mail для зв'язку: Тел.: 063-810-54-36 097-704-51-82 (Неситов Олександр Віталійович) Конфіденційність гарантується. За цікаві повідомлення - невелика винагорода. Пишіть, телефонуйте. Можливо, подарунок чекає саме Вас!
Головна » 2009 » Грудень » 4 » Хто не знає своєї історії, той просто не має майбутнього
15:44
Хто не знає своєї історії, той просто не має майбутнього
Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.
Це страшно, коли людина не знає своєї історії, історії свого рідного міста, вулиці, не знають своїх героїв-земляків на честь яких названа вулиця, на якій вони живуть. І коли їх хтось запитує, а хто такий, скажімо, Турчак, чи Сивокобиленко, вони задумуються, а потім можуть сказати щось на зразок: «А це він, мабуть, під час війни визволяв Христинівку?..» Так не повинно бути! Ми маємо знати і пам’ятати про своїх відомих земляків, які ще зовсім недавно жили, навчалися, працювали поряд з нами…
І тому надзвичайно потрібною та корисною роботою саме зараз зайнялися учасники гуртка «Основи Інтернету» під керівництвом учительки інформатики Л.М. Калиндрузь, відшукуючи на карті нашого міста вулиці, названі іменами наших земляків, збираючи історичні матеріали та спогади про цих людей-героїв, про яких багато хто вже встиг забути. Результатом цієї роботи стала презентація проекту «Імена земляків на карті міста», що 2 грудня відбулася в Будинку дитячої та юнацької творчості.
«Ще коли мої діти, зараз десятикласники, були в п’ятому класі, ми готувалися до святкування 60-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні, – розповідає Любов Миколаївна, – і коли почали працювати з ветеранами, то побачили, що діти дуже зацікавилися спілкуванням з старшим поколінням, і те, як приємно було старшому поколінню передавати свої спогади, свої думки, як про сьогодення, так про свою молодість. І ось саме таке спілкування старшого покоління з дітьми ми продовжили. Спочатку збирали спогади про Велику Вітчизняну, потім про Афган. І тоді ми вперше зіткнулися, що одна з вулиць нашого міста названа ім’ям Володимира Миколайовича Сивокобиленка. Ми спілкувалися з його ріднею, зібрали багато матеріалів, і в нас зародилася думка дізнатися скільки ж ще вулиць названі іменами наших героїв-земляків. З’ясувалося, що таких осіб п’ять: наш відомий земляк О.Є. Корнійчук, Володимир Сивокобиленко, Ігор Валюк (випускник нашої школи №2. Ми про нього дуже добре і багато знали, але зібрати ще більше матеріалів нам дозволив саме цей проект. Спогадами поділилися земляки, батьки, вчителі, які навчали Ігоря, добре його пам’ятають і люблять, і зі словами на очах розповідали про нього. Про все це є відео-сюжети). Також дуже багатий матеріал зібрано про художника С.Г. Турчака (Наталія Патрікеєва пише про нього роботу в Малу академію наук). Досліджували його творчість, життєвий шлях. Уже написана робота, зібрані колекції його картин (фотографії), які ми відшукали в художніх музеях Черкас, Умані та в приватних колекціях. Неоціненну допомогу нам надали наші ентузіасти – Заслужений учитель України Віталій Іванович Криницький. Багато чого ми дізналися від учня Григорія Степановича Сергія Михайловича Янова, який продовжує його традиції, хоча, ви всі мабуть Сергія Михайловича знаєте не як художника, а як тренера спортивної секції з великого тенісу. Саме він допоміг нам зустрітися, або зв’язатися по телефону з іншими учнями Г.С. Турчака, які проживають в різних куточках України. У Черкасах працює головою спілки художників учень Турчака Іщенко Юрій Петрович, ми з ним також дуже плідно спілкуємось.
Звичайно ж на цьому наша робота не закінчується. В нас є задумки по дослідженню й інших нерозгорнутих сторінок історії нашого рідного краю. І головне, що ми зрозуміли, працюючи в цьому проекті, що багато наших людей більше стурбовані побутовими проблемами, а духовні начала, які повинні турбувати більше, якось відійшли на задній план. І, звичайно, коли ми спілкувалися, ходили по вулицях, спочатку Сивокобиленка, потім Ігоря Валюка, то не кожен житель вулиці знав чому саме так названа ця вулиця.
Хотілося б особливо виділити вулицю Карбовського Семена Романовича. Коли ми в травні працювали над проектом, то знаючи, що Семен Романович Герой Соціалістичної праці, багато зробив для нашого міста, запропонували, щоб його іменем була названа вулиця. Але потім випадково виявилося, що така вулиця вже є, але дуже мало жителів нашого міста знають про це. Коли ми пішли на цю вулицю (там живе дочка Семена Романовича), то побачили, що там немає жодної таблички, і лише на стовпі фарбою з балончика написано «Карбовс…» І все… Тож тепер ми звертаємося з пропозицією до міської ради виготовити табличку з назвою і для вулиці людини-хазяїна, як про нього розповідають люди, які його знали.
Результатом проведеної роботи стали кілька випущених нами брошур про наших земляків та величезна кількість матеріалів і спогадів про них, які викладені у 6 брошурах, 3 буклетах, 6 відеороликах та під час презентації. Я вважаю, що цю роботу ми зробили не даремно і будемо продовжувати її і надалі. Потрібно знати історію свого маленького містечка і любити його, тому що це наша мала Батьківщина. Вона гарна, затишна, і завжди пам’ятає своїх героїв. І сьогоднішні діти, в майбутньому передадуть цю історію уже своїм дітям та онукам, і вже ніхто на запитання: «Хто такий Ігор Валюк?» не скаже: «Я не знаю».
На карті міста лише п’ять прізвищ наших земляків. За хронологією це:
Одна з вулиць новобудов у середині 70-х років отримала ім’я О.Є.Корнійчука. Письменник-драматург, кіносценарист, діяч міжнародного руху прихильників миру, член Всесвітньої ради миру – Олександр Євдокимович Корнійчук народився саме в нашому місті. Також стало відомо і таке, що у 2005 році національним банком була випущена монета, «присвячена 100-річчю від дня народження О.Є. Корнійчука.
1982 рік. Христинівщина пережила страшну і сумну звістку про героїчну смерть Ігоря Валюка. Грудень 1982 року пам’ятають багато христинівчан. Всі знали скромну і добру жінку, яка працювала продавцем у магазині «Тканини» Галину Сергіївну Тарноруцьку. Мати чекала з армії сина, а отримала похоронку зі звісткою, що під час виконання військового обов’язку в далекому Мурманському краї її син Ігор загинув. Ховали героя всім містом. 19-річного юнака проводжали в останню путь рідні, однокласники і всі небайдужі люди. Присутнім запам’яталися слова командира Ігоря Валюка: «Ваш парень спас нам город!». У жовтні 1983 року Ігоря Валюка нагороджено Орденом Червоної зірки (посмертно), а 23 грудня 1983 року рішенням міської ради його іменем названо одну з вулиць міста. Цікавими і хвилюючими були зустрічі з мамою Ігоря, яка зараз проживає на вулиці імені свого сина. Діти ніколи не забудуть її слова: «Нехай жодна мати на землі не зазнає такого горя, яке я пережила». Добром і сумом променять її виплакані очі; не заросте доріжка до могилки сина, поки залишиться хоч крапля сил у матері.
1988 рік. – Христинівська міська рада народних депутатів, виконавчий комітет, вирішив присвоїти новій вулиці ім’я В. Сивокобиленка – на честь нашого земляка, воїна інтернаціоналіста, який загинув в Афганістані.
Витяг з протоколу містить скупі фрази, що засвідчують героїзм Володимира Сивокобиленка при виконанні військової присяги. Ось що трапилось в кінці квітня 1984 року.
Підрозділ, у складі якого прапорщик Сивокобиленко брав участь у військовій операції, потрапив під сильний вогонь противника. Один за одним почали падати, підкошені кулями, бійці. Володимир ледве встигав робити перев’язки і заносити поранених в укриття. Незважаючи на небезпеку, майже з-під носа «духів» виніс важкопораненого командира. Але неподалік стогнав ще один боєць. Треба було бігти і рятувати того. Добрався він благополучно і вже нахилився над пораненим воїном, як вдарила автоматна черга. Нею йому відразу перебило обидві ноги. Стікаючи кров’ю і втрачаючи свідомість, прапорщик все ж зробив солдату перев’язку. Вона виявилася останньою в житті Володимира.
За мужність, відвагу і героїзм, проявлені при виконанні інтернаціонального обов’язку, прапорщик Володимир Миколайович Сивокобиленко нагороджений (посмертно) орденом Червоної Зірки.
1990 рік. Ім’я Григорія Степановича Турчака з’явилося на карті міста в рік відзначення 100-річчя від дня його народження. Учні видатного педагога, художника і великого мандрівника, який помер у 1967 році, пам’ятали свого учителя і з’їхалися з усього колишнього Радянського Союзу, щоб своїми творчими досягненнями засвідчити – Григорій Степанович засіяв зерна творчості умілою рукою, і вони проросли щедрою нивою. Словами важко передати враження від зустрічі з сивочолими учнями Г.С.Турчака, які навперебій згадували щасливі хвилини спілкування з Учителем. Як сказав А.М. Стопкевич: «Григорій Степанович учив нас найважливішого – життя. І це навчання на власному прикладі. Ставленню до роботи, до друзів, до жінки ми навчилися назавжди. Інколи у дрібницях нам УЧИТЕЛЬ відкривав цілий світ».
1995 рік. Семена Романовича Карбовського пам’ятають христинівчани старшого покоління як людину-хазяїна. Як розповів під час однієї із зустрічей Олександр Феодосійович Бублій, саме з ініціативи Семена Романовича у 1954 році у Христинівку був проведений газ, до речі, навіть раніше ніж в Умань. Ветеран Великої Вітчизняної війни, Герой Соціалістичної Праці, «Заслужений агроном України» – це тільки початок у переліку заслужених нагород нашого земляка Семена Романовича Карбовського. Після його смерті рішенням міської ради його ім’я назавжди вкарбоване в історію міста – вулиця господарства, яким він керував понад 30 років, носить його ім’я.
Серед наших земляків є багато таких, які своїми трудовими і творчими здобутками прославляли Христинівщину і заслуговують на увагу, пошану і пам’ять, тож, мабуть, варто, щоб про них не забували і при забудові нових мікрорайонів їх прізвища були занесені на карту міста.
Адже якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів, що досить часто сьогодні й відбувається. Саме з цієї причини в Україні виникають суперечки з приводу того, чи потрібно визнавати голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу, чи варто проголошувати тих чи інших осіб (як-от: І. Мазепу, С. Бандеру, Р. Шухевича) національними героями, чи доцільно знищувати пам’ятники комуністичних діячів, та з багатьох інших питань. Усі ці непорозуміння (а вони інколи набувають величезних масштабів!) є наслідком незнання громадянами нашої країни історичних фактів, яке робить їх відкритими для будь-яких ідеологічних впливів.
Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.
Я не закликаю цілком і повністю поринати у історичний потік з головою, не кажу, що історію ми маємо знати «на зубок», але те, що було з нами і нашим народом колись, безперечно, має неабияке значення. Воно слугує нам взірцем або яскравим прикладом помилки. Що ж стосується кожного з нас особисто, то, на мою думку, не варто жити минулим, але варто його пам’ятати. Данте писав: «Спалені мости у минулому, нам відкривають шлях у майбутнє», а отже, пам’ятати ми маємо як хороше, так і погане, з вірою крокуючи у світле майбутнє.
Олександр Неситов В статті використані матеріали проекту «Імена земляків на карті міста» та з інших джерел
Відповідь для ***: "В статті використані матеріали проекту «Імена земляків на карті міста» та з інших джерел" - автор в даному випадку на авторство не претендує - лише звів усе докупи
Диалог парня и девушки в магазине: - Могла бы и извиниться. - Подумаешь, на ногу наступила. - Коза. - Дебил. - Дура. - Урод. - Меня Антон зовут. - Марина - Очень приятно...
Погода
Співпраця
До уваги керівників підприємств, установ та організацій! Якщо у вас виникає потреба повідомити христинівчанам якусь інформацію, прозвітуватися про проведену роботу чи оприлюднити якісь інші матеріали (окрім реклами), надсилайте їх на E-Mail: admin@khrystynivka.com або через форму "Зв'язок з адміністрацією" і в найкоротші терміни Ваш матеріал з'явиться на сторінках нашого сайту. Розміщення БЕЗКОШТОВНЕ (за винятком рекламних матеріалів)
Ми будемо дуже вдячні, якщо Ви встановите нашу кнопку на сторінках Вашого сайту чи блогу
HTML-код
BB-код
HTML-код
BB-код
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Використання матерiалiв сайту "Провінційне містечко Христинівка" дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.khrystynivka.com Передрук, копiювання або вiдтворення iнформацiї, що мiстить підпис "Олександр Неситов" у будь-якiй формi суворо забороняється. Дозвіл на публікацію даних матеріалів можна отримати звернувшись безпосередньо до автора. Адміністрація сайту може не розділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за розміщені матеріали, коментарі користувачів, за достовірність приватних оголошень, привітань та реклами.
Одна з вулиць новобудов у середині 70-х років отримала ім’я О.Є.Корнійчука. Письменник-драматург, кіносценарист, діяч міжнародного руху прихильників миру, член Всесвітньої ради миру – Олександр Євдокимович Корнійчук народився саме в нашому місті. Також стало відомо і таке, що у 2005 році національним банком була випущена монета, «присвячена 100-річчю від дня народження О.Є. Корнійчука.
